Лебійська мова – таємна мова українських кобзарів

Таємною лебійською мовою спілкувалися українські кобзарі та лірники. Сліпі виконавці говорили лебійською один із одним та з поводирями.

Мова дозволяла зберігати кобзарські таємниці

“Лебіями”, “любками” називали жебраків, старців. Від цього походить назва лебійської мови.

Вона була поширена від Галичини та Західного Поділля до Могилева та Брянська.

Походження лебійської мови невідоме. Старці не пам’ятали, коли вона з’явилась.

Слова лебійської мови були запозиченими із мов сусідніх народів і придуманими лірниками. Віз називали “котнем”. “Кулати”, “копсати” означало бити. “Склев манькови бенника” – зроби мені цигарку.

Читай також: У Львові 407 бандуристів зафіксували національний рекорд (відео)

Час, коли була створена професійна старцівська мова, і конкретні обставини, які змусили її розробити, наразі невідомі. Самі старці наводили дослідникам різні, часто сумнівні й фантастичні версії (походження від жаргону розбійників, придумана Соломоном) або чесно зізнавались, що не знають.

Більшість дослідників вважає старцівську мову штучною та відмічає, що вона, незважаючи на велику кількість запозиченої лексики (Горбач наводить приклади запозичень з української, новогрецької, південноукраїнської, циганської, румунської, мадярської, тюркської, старогебрейської, єврейської, російської, церковнослов’янської, шведської та інших мов), формувалась і функціонувала за законами тогочасної розмовної української мови, що свідчить про її місцеве походження й побутування. Також, незважаючи на місцеві особливості, відмічається спільність таємної мови старців України й Білорусі.

З часом, із занепадом кобзарсько-лірницької традиції, у таємній мові почалися процеси деградації. Так, Романовим зафіксовано формування так званої «отверницької говірки» — вимивання старої «любецької» лексики на користь звичайних слів із простими замінами фонетичними частками, що не мають змістового навантаження, а тільки змінюють слово (пор. тарабарська мова). Тим не менш, «лебійська мова» проіснувала щонайменше до 1930-х років, коли чи не в останнє була зафіксована Харковим.