15 березня на Закарпатті відзначають 80-річчя з дня проголошення . Створення української держави (хоч і на короткий термін) з належною атрибутикою, протистояння агресорам, патріотизм та відчайдушність, відсутність підготованого війська – історики проводять чіткі паралелі із сучасною Україною. І закликають не тільки вшановувати героїв Карпатської України, популяризувати важливу історичну дату, але й зробити практичні висновки з тогочасного процесу державотворення.
«Для Закарпаття це ключова дата у 20-му столітті. Оскільки вона завершила довгий процес національного самоусвідомлення цього населення, яке довгий час вагалося у своїй національній орієнтації. Фактично актом 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України зафіксував, що це населення чітко має українське спрямування і прагне створити власну державу. З усіма ознаками: гімн, прапор, герб. І це проголошення відбулося у дуже складній геополітичній ситуації. Коли всією політикою заправляла Німеччина і Україна стала жертвою агресії, яка відбувала у змові двох диктаторів: Горті та Гітлера», – коментує Олександр Пагіря, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Меморіального музею тоталітарних режимів «Територія терору»
Українські вояки підрозділу «Січ» Карпатської України. Хуст, березень 1939 року
«Фактично жодна країна світу не визнала існування Карпатської України, але сама її поява має епохальний вплив на подальший вплив як Закарпаття, так і є важливою у контексті українського державотворення», – додає Пагіря.
Науковець каже, що говорити про існування Карпатської України як одноденної держави, як це зробив у своїх спогадах очевидець тих подій британський журналіст Майкл Вінч, неправильно.
Адже проголошенню Карпатської України передувало п’ять місяців автономного життя. Закарпаття перетворилося з периферії в епіцентр українського визвольного руху і державотворення.
«Йдеться про перший збройний опір планам нацистської Німеччини щодо перекроювання кордонів у Східній Європі. Це був акт відчаю, за яким уважно стежили західні оглядачі, фіксуючи як хоробро і мужньо закарпатські українці захищають свою свободу. Зокрема, у цей час були повідомлення на перших шпальтах «Нью-Йорк Таймс», де пишеться про збройний опір українців і це викликає здивування», – каже історик Пагіря.
«Бо на тлі капітуляції чехословацької армії, безкровної окупації чеських земель, карпатські українці, не маючи достатніх ресурсів, підняли зброю проти загарбника – хортистської Угорщини. Карпатська Україна не могла проіснувати більш тривалий час в тих обставинах. Міжнародна політична ситуація була несприятлива», – зауважує історик.
Гібридна війна проти українців 80 років тому
Не варто абсолютно ідеалізувати тогочасні події, а врахувати і трагічні моменти, які супроводжували становлення української держави. У цьому переконаний Віктор Кічера, кандидат історичних наук, доцент кафедри модерної історії України та зарубіжних країн Ужгородського національного університету.
«Нечасто в історії України були такі періоди коли проголошувалося державне утворення з усіма його символами. Героїзація з одного боку добре, але цим треба бути обережним, бо були і трагічні сторінки Карпатської України – бій на Красному полі. Особливо, коли розповідаємо про тогочасні події молодому поколінню, яке швидко запалюється. Де було керівництво, коли молоді люди гинули на полі бою? Адже угорці мали озброєння, регулярну армію, навіть авіацію. А українці тільки патріотизм. Чехи не дали зброї, все вивезли, і українці фактично лишилися ні з чим. Тому до цього періоду нашої історії треба ставитися не тільки з захопленням, але й критично. І уникати маніпуляцій, що особливо люблять політики», – каже ужгородський історик Віктор Кічера.
Між подіями 80-річної давнини і сучасною Україною можна провести багато паралелей і зробити висновків, переконані науковці.
Один з тогочасних моментів, який актуальний і нині: це умови гібридної війни.
«80 років тому ми бачимо ознаки такої війни, які велися проти Карпатської України з боку Угорщини і Польщі. Тут і елементи диверсійної операцій, без оголошення війни, інформаційна війни – фейк ньюс, економічна блокада, транспортна блокада. Всі ці елементи були в цій гібридній війні», – пояснює Олександр Пагіря.
«Це був певний досвід для нас, як протистояти такому виклику, і тут була цікава співпраця між чехословацькою армією та українським парамілітарним формуванням «Карпатська Січ». Вони спільно відбивали атаки цих диверсантів. Також був налагоджений певний механізм в протидії в інформаційному плані», – зауважує Пагіря.
«Сучасне Міністерство інформаційної політики викликає багато запитань. Але в тогочасній Україні теж існували подібні міністерства та установи, які контактували в циркулюванні інформації і намагалися захистити інформаційний простір Чехословаччини від дезінформації. Адже справді у тогочасних польських газетах повідомлялося про холеру, бунти, землетруси у Хусті. Про те що Августин Волошин відстрілюється з кулемета проти повсталого народу. У західних журналістів це викликало певну тривогу: що відбувається в центрі Європі. Коли вони прибували на Закарпаття, то бачили що це все вигадані історії», – наводить приклади історик Пагіря.
Ще один важливий висновок тих подій, важливий для сучасної України, на думку істориків, це розбудова професійної армії. Адже великі сподівання тоді були в уряді Волошина на чехословацьку армію, які не виправдалися. Коли чехословацька армія змушена була відступати з цієї території, на перший план виходили карпатські січовики без достатнього вишколу та оснащення.
Події Карпатської України у відео, спогадах та фото
Американка Патрісія Блондиненко, дід якої емігрував з Тернопільщини до США у 1910 році, прибула до Ужгорода на наукову конференцію до 80-річчя Карпатської України.
Жінка не розмовляє українською і цікавитися історією почала нещодавно, Після того, як до неї звернулися дослідники подій Карпатської України з Нью-Йорку. В родині, згадує, було багато архівних фото.
Але яку вагу вони мають, навіть не здогадувалася. З’ясувалося, що Володимир, батько Патрісії, який з родиною на певний час повернувся на Тернопільщину у 20-х роках минулого століття і навчався у Варшавському університеті, причетний до відеозйомок історичних подій на Закарпатті у 1939 році.
Під час виступу на науковій конференції американки Патрісії Блондиненко
Патрісія Блондиненко продемонструвала підбірку архівних фото та документів, а також журналістське посвідчення батька. І розповіла, що той прибув знімати фільм на Закарпаття про життя українців і в результаті зафіксував багато гарячих подій.
Фільм демонстрували у США, збереглися публікації в газетах, сценарій та фото постерів. Щоправда, саму стрічку поки що знайти не вдалося.
Активно досліджує тогочасні події Микола Мушинка, закордонний член Національної академії наук України, доктор філологічних наук, професор (Словаччина).
Особисто був знайомий з міністром оборони Карпатської України Степаном Клочураком, науковець підготував не одну монографію.
«Познайомився я з Клочураком у 1967 році, коли він повернувся із Сибіру, Воркути. Заохотив його написати спогади, у 1978 році спогади вийшли друком у США. А самого Клочурака відвідало радянське КГБ у співпраці з чехословацьким. Забрали вже готову до друку другу частину, яка мала охоплювати міжвоєнний період, та матеріали для 3-го тому. Всі ці матеріали пропали», – розповідає Микола Мушинка.
Відкриття Меморіалу героям Карпатської УкраЇни. 15 жовтня 2017 року
Сила Карпатської України полягала у тому, каже професор, що, коли всі потерпали від терору Гітлера, це єдина міні-держава, яка була здатна на опір проти засилля мадярської окупації.
Мушинка зауважує: «Карпатська Україна – це зовсім інший статут, ніж повстання. Це держава. І її місце в історії України та Європи є незаміниме».
Джерело: radiosvoboda.org
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
