Павло Мережин талановитий маестро України відзначив своє 80-річчя

12 липня Павло Васильович Мережин, заслужений учитель України, кавалер ордена Дружби народів, член Національної всеукраїнської музичної спілки, Асоціації діячів естрадного мистецтва, а також диригент народного колективу хору «Зірниця» відсвяткував свій 80 ювілей. На честь свята кореспонденту Amazing Ukraine вдалось поспілкуватись з маестро про творчий шлях хору та складнощі свого ремесла.

Читай також: 28 липня – День Хрещення Київської Русі: історія свята і відзначення в Україні

– Скільки років ви диригуєте, як з’явився хор?

– Мій стаж роботи вже 63 роки. Хор існує з 1968 року. Тоді я був молодим та енергійним хлопцем з великим ентузіазмом щось створити. Коли я прийшов працювати у Палац дитячої та юнацької творчості , одразу пішов шукати майбутніх учениць, але мене спіткала невдача. Шкільні педагоги не дозволяли мені прослуховувати школярів і казали, що в мене нічого не вийде, а школярки не хотіли співати у нудному хорі. Тоді я пішов на хитрість і запропонував створити пісенний «ансамбль» і розподілити дівчат на невелички групки. І в один чудовий день я зібрав усіх разом, заграв акомпанемент і вони заспівали разом. Їм так сподобалось нове хорове звучання, що ми почали працювати над новим для них напрямом.

– Чи не виникало у вас думки змінити напрям діяльності за такий довгий час роботи?

– Ні, ви знаєте, чи то я з самого початку так захопився, але я ніколи навіть не думав, що для мене є інший вид діяльності. У мене в трудовій усього два записи: 101 школа – вчитель музики та співу та Палац дитячої та юнацької творчості. Це те чим я живу.

– Ви керуєте жіночим хором вже багато років, і випустили велику кількість хористок. Більшість дівчат вважають вас творчим батьком, як ви знаходите з ними спільну мову?

– Я маю сказати, що ставлюсь і до роботи, і до дівчат відкрито та відверто. В мене немає подвійних стандартів, якщо є якесь серйозне питання – ми вирішуємо його разом, підтримуємо дисципліну. Вони бачать моє ставлення і так само ставляться до мене.

– Ви виховали таких відомих співачок як : Наталля Корольова, Асія Ахат. Які емоція та почуття ви відчуваєте з цього приводу і чи має це для вас взагалі якесь значення?

– Ми не ставимо головної задачі перед дівчатами стати артистом/музикантом – головне, як то кажуть, бути людиною. Мені приємно, що деякі зупинились на цьому шляху. Вони прийшли маленькими дівчатами, а зараз стали одними з відомих та цікавих.

– Ваш хор ставав лауреатами в Бельгії, Словаччині, Англії, Італії, Чехії. Хор навіть відвідав Африку але говорять, що жодна з ваших учениць не знає нотну грамоту. Як вам це вдалось – досягнути такої майстерності?

Ми використовуємо свою методику « Розвиток ладо тонального звуку», тобто вони контролюють звучання у відношенні тоніки. Кому потрібна та терція? А ось коли я кажу, що відбувається розвиток ладо тонального слуху або сугестивно мнемонічний метод – їм стає вже цікаво. І завдяки цим системам ми вивчаємо усі складні твори.

– Як ви відпрацьовуєте цей метод?

– Дехто каже, що усе потрібно робити в комплексі. А я розділив роботу на 4 правила:

1. Дихання. Завжди бути уважним і підтягувати, так скажемо, живіт під час співу.

2. Після дихання перший звук співаємо тихо.

3. А наближене до О, Я співаємо як ЙО. Завдяки цій системі – спів виходить округленим та гарним.

4. Дикція. «РБДЗЖ», де Р – різко, Б – бадьоро, Д – дружно, З – дзвінко, Ж – жорстко. І ми співаємо фразу задля кожної букви та правила.

Таким чином тренуємо і інтонацію, і дикцію.

– Ваш хор відвідав вже незліченну кількість країн. Яка поїздка була найяскравішою і запам’яталась вам найбільше?

– Більш за все мені запам’яталась поїздка до Бельгії. Це був 1990 рік. Ми були першим хором, який поїхав на фестиваль закордон в капіталістичну країну. І під час виступу ми помічаємо, що зал мовчить, тільки наші водії аплодують… Ми звичайно засмутились, дівчата почали вирішувати хто був винен, чи то сопрано, чи альт. І тільки через деякий час ми дізнались, що на подібних міжнародних фестивалях просто не прийнято аплодувати. Коли прийшов час вручення нагород, ми думали, що нічого не отримаємо, адже нагороди озвучували, а про наш колектив і не чутно. І тільки у самому кінці стало відомо, що саме наш хор забрав найвищу нагороду. Зі 100 можливих балів ми набрали 97 і отримали нагороду з відзнакою.

– Якщо в радянські часи співати в хорі було престижно то сучасність диктує зовсім інші правила популярності серед молоді. Як ви знаходите нових вихованець і втримуєте їх в колективі?

– Я вам маю сказати, що в радянському союзі співали переважно дитячі пісні і моїм ходом, задля залучення молоді, було розучування складної, серйозної духовної музики. Зараз – я намагаюсь залучити до репертуару сучасну, джазову музику. Головне осучаснити репертуар і цікавість прийде сама по собі. А найголовніше задати ціль. «Для чого ми це співаємо?». Задля того щоб показати світу.

Читай також: Одеський міжнародний кінофестиваль розпочав оголошення програми позаконкурсної секції

– Цього року на вас чекає підтвердження звання «народний», як проходять репетиції в реаліях карантину та пандемії?

– Це звісно іспит. Ми переналаштувались з групових занять на індивідуальні. Поки що займались онлайн, але вже готуємось до офлайн репетицій. Незважаючи на все це, у цьому році нам все одно вдалось отримати перемогу навіть на онлайн співочому конкурсі. Ми відправили відеозапис і перемогли.

– Які б поради ви далі б молодим спеціалістам?

– Пам’ятаю прийшла до нас працювати студентка консерваторії – дуже талановита. Але ставлення до роботи було посереднім. І тоді я сказав їй: «Запам’ятай, жоден знаменитий, видатний хормейстер ніколи не навчить співати хор на три голоси, якщо на репетицію прийде дві людини.». У нашій справі найголовніше залучити дитину, далі зробити так, щоб справа її затягнула і тільки після цього – навчити. Керівник має дуже уважно ставитись до дисципліни та правил, які встановленні у нього в хорі. Тоді діти розуміють, що справа серйозна і йдуть назустріч, роблять усе щоб хор та голос прозвучав гарно. Влаштовуйте їм концерти, подорожі – вони мають розуміти на що витрачають свій час.

– Де ви черпаєте натхнення для роботи?

– Коли приходиш на репетицію, де зібралися усі ваші діти і ви починаєте вивчати цікаві, нові композиції… Вони (діти) дивляться на тебе і ти бачиш, що у них очі палають – там я і знаходжу своє натхнення.

Ангеліна Солодовник для Amazing Ukraine