10 проникливих віршів Андрія Малишка

Андрій Самійлович Малишко — видатний український поет, який досяг вершин поетичної майстерності, зумів заглянути в душу українця, побачити там красу і велич та оспівати її. Ім’я цього майстра слова залишається одним з поетичнопісенних символів України.

Великий вплив на становлення Малишка як поета мала народна творчість, класична література, а також радянська, зокрема твори Горького, Маяковського, Тичини.

Команда Amazing Ukraine підготувала неймовірну підбірку віршів Андрія Малишка.

Читай також: Вишивку «білим по білому» готують до включення у спадщину ЮНЕСКО

***

Чому, сказати, й сам не знаю…

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,
Дощами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль і ревний жаль.

***

Цвітуть осінні тихі небеса…

Цвітуть осінні тихі небеса,
Де ти стоїш блакитна, мов роса.
В очах засмуток темний, мов ожина, —
Моя кохана, мріялось, дружина.
Як сон далекий, видиво майне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

Я під вікно прилину навесні,
Щоб ти знялася пташкою ві сні,
Де цілувала кучері волосся,
Де пригортала те, що не збулося,
Що не воскресло в літечко сяйне…
Хоч не забудь, а згадуй ти мене.

У тебе смуток, в мене ревний жаль,
У тебе вечір — в мене ніч і даль.
Я під вікном постою із журбою,
Куди ж мені подітися з тобою?
Хай серце серцю звісткою майне…
Хой не забудь, а згадуй ти мене…

***

Читай також: Фільм “Тримай біля серця” дивитися онлайн (ВІДЕО)

***

Ходить вітер по траві…

Ходить вітер по траві,
По зеленій мураві.

Проведу тебе до поля,
Гляну в очі, на уста,
А чи воля, чи неволя —
Напиши мені листа!

Чи на скелі б’є прибій
В тиші моря голубій?
Чи на мене дуже схожий
Твій хороший, милий твій…

Шепче вітер комишу.
Посміхнулась: напишу,
Повертайся, чую птицю,
На громи, на дощовицю…

Де ж дощу спадати, мила?
Сяє хмара білокрила,
Квітне неба бірюза.

***

То в душі моїй гроза…

Ти мене накличешся ночами…

Ти мене накличешся ночами,
Несучи розлуку за плечами,
І навиглядаєшся одна.
Настраждаєшся в своїй надії,
Пригадаєш літа молодії,
Рідну землю, де гуде війна.

Ти не можеш бачити здалека,
Як в’ялить негода, сушить спека.
Танки мнуть, вкриває бою мла
Землю ту, що, потом перемита,
У садах, у сивих копах жита,
У цвітах, як райдуга, цвіла.

Нам не легко йти до свого дому
Через мертвих, через блиски грому,
Через ніч,— прожекторів мечі,
В битві, в сні, у підступах, в облозі.

Ти іще наличешся в тривозі
І навиглядаєшся вночі!

***

Розшумовуйся, зелений дубе…

Розшумовуйся, зелений дубе,
Як весінній перегрім,
Бо заграли голосисті труби
На кордоні грозовім.

На кордоні грозовім
Бережуть великий дім!

Не хвилюйся, море, у тумані,
Грізно хвилі не здіймай,
Кораблі пливуть на океані
Від Амура по Дунай.

Від Амура по Дунай
Бережуть Радянський край!

Не клонися, гаю густолистий,
Не в’ялися опівдня.
Як ідуть брати мої танкісти —
Дзвонить кована броня.

Дзвонить кована броня,
Береже народ щодня!

Не орли клекочуть на могилі,
Не гармат гуде удар,
Напливають хмари яснокрилі —
Літаки ще вище хмар.

Літаки ще вище хмар,
А над ними сонця жар!

Спіє колос, неба голубизна,
Поле дише ясним днем.
Бо стоїть озброєна Вітчизна
Гнівом, порохом, вогнем.

Гнівом, порохом, вогнем
Били ворога й поб’єм!

***

Читай також: У Івано-Франківську відреставрували “Будинок з химерами” (ФОТО)

***

Палають огні при долині…

Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон:

— Два списи бери, на придачу
Китайку червону з плеча.
— Мені ж гривуна вороного.
— Мені чорнокосе дівча.

Китайка горить, як заграва,
Ірже сумовито гривач,
Оксана сльози не втирає,-
Не плач, моя бідна, не плач.

— Бери собі матір із дітьми,
Отару овець і волів.
— Віддай мені шаблю-дамаску,
Як сам ватажок повелів.

А шабля не сяє, як злото,
Воли не займають трави,
І мати із дітьми ридає:
— Сини мої старші, де ви?

Палають огні при долині,
Світанок заходить і сон,
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон.

То хмара — не хмара у небі,
То бурі великої знак.
То коні летять чортомлицькі,
Їх свистом жене Сагайдак.

І шаблі скреснули і впали,
І порох покрив сіножать.
Татарські порубані кості
Під сонцем палючим лежать.

***

Гомін, гомін по діброві…

Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.

Станьмо, хлопці, при долині.
Станьмо, хлопці, таборами
За полями, за борами,
Під густими яворами.

Вже нема шляху додому,
Я іду тепер в поході,
Б’ють гармати за горою,
Коні мчать на Жовті Води.

Глянь, Богдане, квітка в’яне,
Дай-но січі, дай-но грому!
Топче шляхта дикі терни,
Загубивши шлях додому.

Гомін, гомін по діброві,
А над полем все заграви,
А над полем все заграви,
Пожовтіли буйні трави.

***

Читай також: Сергій Бабкін презентував кліп на трек “Де би я” (ВІДЕО)

***

Важкі вітри не випили роси…

Важкі вітри не випили роси,
Черлені трави бродять буйним соком,
І вдалині під обрієм високим
Лугів осінніх теплі голоси.

А при багатті хлопці косарі
І комбайнери у спецівках синіх
Вплітають сміх до цих лугів осінніх,
Ведуть пісні під маєвом зорі.

Булькоче, пріє каша в казані,
А клен русявий хилить ніжно віти,
І йдуть в лугах, немов засмаглі діти,
І поминулі, і прийдешні дні.

Як хороше, як легко поміж них,
Між цих людей, в труді людей живих,
Між ними жить і поклоняться літу,
Свою турботу, снами не сповиту,
Свої думки у їхні перелить
На все життя, а тільки ж не на мить.

На все життя, з лугами, з берегами,
Із травами, із зорями в воді,
Щоб не спіткаться більше з’ворогами,
Щоб не хилитись в горі та біді.

***

Стежина

Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Дощами мита-перемита,
Снігами вметена у даль.
Між круглих соняхів у літі
Мій ревний біль, мій ревний жаль.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

Моя надієчко, я знаю:
Мій крик життя на цілий світ —
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.

Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?

***

Дівча

Дівча стояло і співало,
Сріблясту ниточку вело
Про те, що радості замало
І зло людині — всюди зло;
Без батька й нені, в самотині,
Убогий вичахне обід,
Що тяжко жити сиротині,
І шлях — не шлях,
І брід — не брід.
А від Петрівців, з Синьодолу,
Із трав, із неба — звідусіль
Нам осінь винесла до столу
Солдатський хліб, росу і сіль.
І так хотілось, як на свято,
В людському щедрому гурті,
Всю землю з радістю віддати
Отій маленькій сироті;
Щоб стала осінь біля тебе —
Весною щедрості, дитя!
Ревло над шляхом сиве небо
Про світ, сирітство і життя.