В Україні дедалі більше людей відмовляються від радянських традицій у святкуванні Нового року. Символом цієї «совкової» епохи став вигаданий персонаж — Дід Мороз, якого насправді не існувало у фольклорі українців.
Більше цікавих фактів від кореспондентки Amazing Ukraine Анни Сергієнко читайте у матеріалі.
Читай також: Різдво 25 грудня чи 7 січня: у чому різниця і чому це не міф
Як вигадали Діда Мороза?
До революції 1917 року українці святкували Різдво як головне зимове свято. Але після встановлення радянської влади релігійні свята заборонили, натомість почали створювати нові, “ідеологічно правильні”. У 1930-х роках радянська пропаганда активно працювала над створенням новорічної традиції, яку можна було б контролювати. Так і з’явився Дід Мороз — персонаж, покликаний замінити святого Миколая.
Це був свідомий політичний хід. Діда Мороза зробили світським героєм, улюбленцем дітей і невід’ємною частиною новорічного сценарію. Він мав з’являтися на святах, організованих комуністичними структурами, дарувати подарунки та створювати відчуття «новорічного дива» — але без Бога.
«Ми не маємо потреби в релігійних святах. Дітям потрібне новорічне чудо — ми дамо їм його в правильній формі» — з промови Анатолія Луначарського, наркома освіти СРСР.
Миколай ближчий до українських сердець
На відміну від Діда Мороза, Святий Миколай — не міфічна і не казкова, а цілком реальна особистість. Він народився приблизно у 270 році на території сучасної Туреччини. Його батьки були дуже багатими, але довго не могли мати дітей і вимолили для себе сина.
Дитинство Миколай провів у розкоші, але під час епідемії втратив своїх батьків і рано став сиротою. Маючи величезні статки, він міг жити заможно та безтурботно. Але Миколай продав маєток, роздав бідним усі кошти, а сам вирушив мандрувати світом та проповідувати християнство. Миколай за життя прославився своїми добрими справами, за що його і називають Чудотворцем.
За відомою легендою Миколай допоміг бідному батькові видати заміж дочок, підкинувши через вікно в їхні кімнати мішечки із золотом. Завдяки чому дівчата мали придане та змогли знайти пару.
Також Святий Миколай приносив у будинки знедолених теплі речі, іграшки та їжу. Він був дуже скромним і не бажав розголосу, тому робив добрі справи вночі, щоб його ніхто не впізнав. Одного разу містяни побачили, як Миколай кладе подарунки, і зрозуміли, хто рятував багатьох бідняків.
Миколая канонізували як Святого, а в пам’ять про його добрі справи люди й самі почали підкладати вночі під подушки дітям солодощі. Так зародилася традиція на День Миколая робити подарунки малечі.
В Україні Миколая Чудотворця вшановують здавна. Один з найдавніших наших храмів, названих на його честь, — Церква Святого Миколая у Львові, збудована між 1264 і 1340 роками.
У нашій культурі Миколай — покровитель дітей і тих, хто в дорозі. Тож іконки з його зображенням часто давали із собою тим, хто вирушав у подорож. А колядка «Ой хто, хто Миколая любить» належить до найдавніших зразків української поезії.
Чому забороняли ялинку?
Цікаво, що навіть новорічна ялинка була під забороною. У 1920-х її оголосили буржуазним та релігійним символом, пов’язаним із Різдвом. За встановлення дерева вдома чи в школі могли навіть звільнити з роботи або засудити.
У кінці 1920-х років комуністична влада проводила антирелігійну політику, бажаючи знищити всі традиції. Забороняли ставити ялинки, святкувати Новий рік та Різдво. Більшовики «репресували» і Святого Миколая. А 1 січня та на релігійні свята люди більше не мали вихідних на роботі та у школі.
На заводах і фабриках розповсюджували антирелігійні брошури. А школярів виводили на мітинги з транспарантами, де писали, що їм не потрібна ялинка та Різдво. Поширювалася пропаганда про те, що релігійні свята застарілі, сприяють алкоголізму та прогулам роботи.
Проте люди все ж нишком ставили ялинки, ходили колядувати та клали під подушку гостинці дітям у ніч на Миколая. Адже влада не могла зламати традиції, що формувалися століттями.
Лише в 1935 році ялинку реабілітували — уже як новорічну, а не різдвяну. Це було частиною тієї ж кампанії зі створення нової, радянської традиції. Святкування Нового року стало обов’язковим елементом комуністичної культури, позбавленим християнського змісту.








