Сучасна українська література, чиї кращі зразки будуть представлені на цьогорічному “Книжковому Арсеналі”, здавалося б, займає всі можливі жанрові ніші – від роману виховання і притчі до фантастики і детективу
Утім, саме місцеві проблеми – зростання, прощення, спокути – вирізняє її з-поміж “паралельних” їй жанрів зарубіжного письменства. І нехай у ній вже не «земля говорить», а промовляє модна “трансцендентність”, читати книжки зокрема цього огляду все одно і приємно, і корисно.
Володимир Лис. В’язні зеленої дачі. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2019
Як же не хотілося молодому економістові Юрку їхати в той невідомий Вербівськ! Та хіба можна відмовити самому Іванові Банчуку, першому секретареві тамтешнього райкому партії? Ще й це дивне попередження від незнайомки… Чому вона сказала, що там він потрапить до жорстокої банди? Пророцтво справдиться через роки, в незалежній Україні, коли вже солідний бізнесмен Юрій отримає анонімного листа із вимогою відновити сумнозвісну зелену дачу. Чоловік іще не здогадується, що невдовзі він, той-таки Банчук і лікарка Таїса, яка попереджала про небезпеку, перетворяться на в’язнів цього будинку. Бо у долі свої розрахунки і рахунки, за якими треба платити…
Ігор Астапенко. Чаполоч. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2019
«Чаполоч» – дебютний роман автора. Нічого схожого на цей текст досі не було в сучасній українській літературі. Ритм, стиль, шал із тонкими алюзіями на класиків, грою сенсів і підтекстів. Роман – виклик традиційним канонам художньої прози, поетичний бунт проти жанрових умовностей літератури. Головний герой, самотній філософ, живе у герметичному світі, в якому ховається від важкої реальності, долаючи ілюзії нестримної молодості в пошуках краси і смаку до життя, які втратив. Мов маленький будда із гетто «Школи для дурнів» дорослий чоловік намагається осягнути те, що бачить і боїться побачити під час глибокої психологічної кризи. І повернути втрачене – непідробну дитячу радість, первісну чуттєвість, голос трави, знання мови дерев, птахів і звірів, справжню повноту буття. Та чи не станеш ти сам звіром у дикому лісі людей? Глибоко метафорична притча про одвічну людську самотність, вразливість і жагу пізнати те, від чого втрачають людське, але здобувають силу, що існує понад людьми і їхнім світом. Світом без любові.
Читай також: На фестивалі “Книжковий Арсенал 2019” преставлять книги від авторів-ветеранів
Артем Чех. Район «Д». – Чернівці : Меридіан Черновіц, 2019
Ще на початку 1990-х автор сих рядків писав про децентралізацію і “клаптиковий” характер “незалежної” культури, тож саме так і сталося.
Років за двадцять це зрозуміли навіть найрозумніші з наших авторів, які починали писати вглиб, про себе, а завершили вшир, про час і місце. Хтось одразу відреагував, як Жадан чи Вольвач, розповівши, як воно було в 1990-х, хтось зробив з того цукерку, як Андрухович та Ірванець у своїх фантасмагоріях. Тепер ось навіть Чех, який писав про “пластмасові” міста, потім присвятив себе сільському життю, а нині згадав рідні “натуральні” Черкаси. Саме міфологічному простору одного з районів цього міста присвячений цей роман. А хіба не міфологія? Адже історії про місцевих богів і героїв, що формують дітей району, не гірше за епос про античних героїв. Локальна історія про звички і ритуали місцевих субкультур, яку має кожен з представників «незалежних» регіонів, наразі розквітає своїм чорнушним, молодим і через це привабливим цвітом.
Поліна Яцюк. Завтра. – К.: Саміт-Книга, 2019
Це захоплива, містична і драматична історія про те, що нічого не варто відкладати на завтра, тим паче, коли з відкриттям і самої книжки, і її авторки, це стає вже майже неможливим. Тобто ідеться про текст, який втягує в дійство, переживання і переосмислення, і психологізм тут грає не останню роль. По-друге, звичайно, відмова від будь-яких стереотипів, ламання штампів і кліше, якими грішать автори-початківці, нариваючись згодом на антипремії за найгірші описи сексу. У даному випадку вони – найкращі, бо “живі”, нехай навіть програються подумки героїнею, яка не дозволяє залицяльникові на “мікророманчик”, а сама керує стосунками.
Загалом це чудова готична оповідь, в якій живуть, перетинаючись, два світи – сучасний і містичний, в якому янголи і демони, пекло і рай. Навіть місце дії – сучасна Україна, Умань, Одеса, Білгород-Дністровський – не має особливого значення, коли ідеться про вічні цінності, традиційні шляхи, архаїчні бажання. “Знайшла старе дерево. Доторкнувшись до дуба на пагорбі, ніби щось відчула, всередині стовбура текла жива енергія, під кроною ніби чулось серцебиття. Знайоме відчуття. Але… Я не була у Софіївському парку, сьогодні відвідую його вперше. Розуміння потаємної, відчутної сили життя”.
Юлія Чернінька. Лицар Смарагдієвого Ордену. — К : КМ-Букс, 2019
Ця книжка чудово вписується в традицію підліткової літератури, причому як класичну, так і сучасну. За своїм колоритом вона нагадує “Трьох товстунів” Олеші та “Кондуїт і Швамбранію” Кассіля, а також “Зоряний пил” Філіпа Пулмана.
За сюжетом, у середньовічному місті, що знаходиться у паралельному світі, давно вже встановлені дивні правила, його мешканці живуть під тиском вічного страху, несправедливості, жорстоких законів. Здавалося, ніщо не врятує далеке королівство, аж ось у нашому сьогоденні народжується хлопчик, і знову ми опиняємося віч-на-віч з біблійним сюжетом, адже це не єдиний символ у повісті. Так, наприклад до стародавнього Люмберну (мало не Лембергу) має прилетіти Лицар, який звільнить місто від влади Великого Магістра. Нічого не нагадує? Тоді краще прочитати все до переможного кінця. Тим паче, коли стиль письма підкорює своєю вправністю.”Небо було ясним і зоряним. Подорож видалася захоплюючою і неймовірно красивою Норіс із побратимами-розбійниками сиділи на мішках з тирсою і майже не розмовляли. Кожен думав про своє. Усі вони не за власною волею зійшли на шлях розбійництва. Більшість із них були втікачами-каторжниками, що переховувалися від тюремних галер у морі, хтось переховувався від брехливого люмбернського суду, хтось — від ворогів. У цю чудову зоряну ніч чоловіки згадували рідні домівки, своїх покинутих дружин, дітей і стареньких батьків. В більшості з них сім’ї залишилися у Люмберні, і тепер, якщо Смарагдієвий Лицар здобуде перемогу над Магістром, у кожного з них з’явиться шанс повернутися в рідну домівку”.
Максим Гах. Прогулюючись пустелею. – К.: Видавництво Жупанського, 2019
Видавництво, що спеціалізується на “темній” літературі, продовжує гуртувати прихильників містики і горору.
Цього разу це сучасний зразок того, на що буває здатен автор в описі інфернального страху. Цим, до речі, свого часу вирізнялися серед своїх іменитих сучасників классики літератури жахів – не відвертим описом страхітливих сцен, а лише відчуттям трансцендентного, крижаного потойбіччя, яке сформувало і декаданс, і готику, і класичний горор. Щоправда, не без суто українського ліризму. “Сонце тріснуло та потекло густим жовтком пообіднього марева”. “Сонце поклало на стіну біля її плеча широкий білий мазок”. “В небі повис ранній, недоречний, як пляма відбілювача на новенькій сукні, місяць». Утім, згідно із законами жанру, “національне”, тобто місцеве, недовго живе у цій прозі разом із “всесвітнім”, потойбічним і фантастичним. “Але Мар’яна їй договорити не дала. Вона вистрелила вдруге; щоправда, замість таксистки влучила в Любу. Та скрикнула. Промінь бластера пропалив їй у грудях дірку завбільшки з апельсин. Вона схопилася за полицю з посудом, тарілки полетіли на підлогу. Валентина прикрила руками голову і полізла під стіл. Мар’яна ще раз натисла на спусковий гачок”.
Джерело: espreso.tv
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
