15 березня в Національному художньому музеї відкрилася виставка Chloé Couture. Це ретроспектива паризького будинку моди Chloé. У Київ привезли більше 30 моделей, це дві зали з сукнями, жакетами, пальто і костюмами.
Модний будинок Chloé існує з 1952 року, але найстаріше плаття, яке можна побачити на виставці, було випущено в 1967 році. Його дизайнер — Карл Лагерфельд, який нещодавно помер. Для доглядачок залів, у яких проходить виставка, пошили чорні лаконічні сукні. Тепер дирекція музею збирається ввести таку форму для всіх співробітників. Перша в Україні музейна виставка моди триватиме до 28 березня. На прохання theБабеля історик моди, доцент кафедри художнього моделювання костюма Київського національного університету технологій та дизайну Галина Кокоріна відвідала цю виставку. Вона розповідає, чому в 90-ті мода перестала повторювати себе, як за однією деталлю дізнатися вік сукні, і чим займалися модельєри в Радянському Союзі.
60-ті роки були часом моди для молодих, звідси вільний крій і довжина сукні, змодельованої Карлом Лагерфельдом.
На початку 70-х у світі розпочалася економічна криза, а під час будь-якої кризи люди ностальгують за минулим. Тому в сукні 1971 року вгадується алюзія на творчість Анрі Матісса, французького художника-фовіста, в чиїх картинах важливий яскравий, відкритий колір. Найактуальнішою довжиною в цей час стала міді. У моді відчувалося занурення в історію. Актуальним напрямком був фольклорний стиль, в тому числі й у нас. Наприклад, Київський будинок моделей одягу на той час робив наряди на основі українських традицій.
У першому залі виставки — пальто 1979 року з вишитими стеклярусом великими квітами. Це точна цитата з Ельзи Скіапареллі, французького дизайнера і створювачки колекцій з елементами сюрреалізму. Скіапареллі була актуальна в 20-ті — 30-ті роки. Вона любила рельєфну, трошки незграбну вишивку, і в неї були моделі, в якій великі квіти розташовані так само, як на цьому пальто.
На зламі 70-х — 80-х у моду повертаються поняття шик і гламур. Сукні 1979 і 1984 року на виставці — підтвердження цьому. Вони яскраві й незвичайні. У 80-ті посилилася конкуренція між будинками мод. Кожен показ перетворювався на шоу, нові моделі привертали увагу яскравістю, а часом крикливістю і навіть кітчем.
80-ті — це час, коли мода змінювалася з прискоренням. Початок десятиліття — цитати з моди 40-х: довжина трохи нижче коліна, розширена лінія плечей, акцент на талії. З середини 80-х повернулася мода 50-х — романтичний нью-лук, а вже до кінця десятиліття знову актуальними стали 60-ті.
До 90-х мода постійно переспівувала те, що було актуально в різні періоди ХХ століття. Але з їх настанням світ радикально змінився, і мода відреагувала еклектикою Змішання стилів, що спричинило відчуття хаосу. Від початку 90-х і дотепер сукня може бути будь-якої довжини й форми, з довільним розташуванням лінії талії, а взуття — з яким завгодно підбором і носком. Вже третє десятиліття поспіль маркерами моди є колір, фактура й оригінальність. Особливо актуальними стали прості форми в поєднанні з креативними принтами.
Особливість вечірнього одягу протягом усього ХХ століття в тому, що він майже не змінюється. Одну й ту саму сукню можна представити і в 60-ті, і в 80-ті, і тепер. Це прагматична традиція — адже вечірні сукні коштують дорого. Ось це довге плаття в паєтках зовсім класичне. Але ж зрозуміло, що це не 40-ві й не 70-ті. Час можна впізнати за деталями: необроблені краї «крилець» видають наш час, таку недбалість у 80-ті ввели в моду бельгійські дизайнери, зокрема, Мартін Маржела.
Що носили у нас
Якщо оцінювати зміну актуальних трендів, то можна сказати, що мода в Радянському Союзі була такою ж, як і в Європі. Іншими були стратегії виробництва й споживання модної продукції. У 1935 році з’явився перший в СРСР Будинок моделей в Москві, український — у 1944 році в Києві. До цього головним джерелом модного одягу був індивідуальний пошив. Вже у 50-ті роки колекції, які створювали наші будинки моделей, вивозили за кордон — на щорічні ярмарки-продажу у Лейпциг, Марсель та інші міста.
Європейські будинки мод створювалися з метою розкрутити певний бренд і отримати прибуток. Наші будинки створювали зразки моделей, які потім впроваджувалися у виробництво. Художники-конструктори розробляли моделі й затверджували їх із керівництвом будинків моделей. Далі автори їхали на фабрику і досить довго впроваджували там модель. На фабриці хотіли все зробити швидше й дешевше, а художнику важливо, щоб усе було якісно. Тому доводилося шукати компроміси.
До 80-х у художників не було особистої зацікавленості в тому, щоб робити гарні моделі. Потім з’явилися фірмові магазини, і стало зрозуміло, як продаються певні речі. Художники, які розробили моделі, що добре продаються, почали отримувати премії. Вартість речей, виготовлених із хороших або ультрамодних матеріалів, також зросла. У 80-ті в СРСР зріс продаж імпортних речей, причому це були переважно якісні одяг та взуття. Не було китайського й турецького ширвжитку. Згодом, коли фахівці легкої індустрії з СРСР почали частіше виїздити закордон, у них був шок від того, яким неякісним може бути зарубіжний мас-маркет. Наші дизайнери брали участь у міжнародних модних форумах, знайомилися з західними журналами — популярними й спеціалізованими.
Але соціалістична модель економіки не давала змоги виробляти модний та якісний одяг вчасно і в потрібних кількостях. Сильною стороною наших будинків моделей було те, що виставкові колекції, які показували на вітчизняних і зарубіжних подіумах, були не лише актуальними за дизайном, а й відображали нашу національну костюмну традицію
Виставка працюватиме на території Національного художнього музею України (6, вулиця Михайла Грушевського, Київ) з 15 по 28 березня 2019
Джерело: thebabel.com.ua
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
