Вірші до сліз: День Перемоги, День пам’яті та примирення

8 та 9 травня в Україні, так само як у світі, відзначаються Дні пам’яті та примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни.

Ці дні присвячені пам’яті тих понад 80 мільйонів людей, чиє життя було обірвано насиллям світового масштабу, людям усіх рас і націй, чоловікам і жінкам, воїнам і мирному населенню, малим дітям і старим – усім загиблим і усім тим, хто вижив та пройшов через усі кола пекла Другої світової війни.

Пропонуємо неймовірну добірку віршів про Велику Перемогу від відомих поетів та поетес.

***

***

І живуть у пам’яті народу

Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

(В. Симоненко)

Читай також: Привітання з Днем Перемоги, з Днем пам’яті та примирення: вірші та листівки

***

Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро – водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім’ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря! –
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, –

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам’ятаю.
Снаряд упав – осипалась стіна.

(Ліна Костенко)

Читай також: ТОП-10 найулюбленіших віршів Ліни Костенко

***

Ніхто не забутий.
На полі ніхто не згорів:
Солдатські портрети
На вишитих крилах пливуть…

І доки є пам’ять в людей,
І живуть матері,
Допоти й сини, що спіткнулись об кулі,
Живі!

(Б. Олійник)

***

Квіти – на граніті, на броні.

Сонце усміхається мені.
Поруч з ветеранами стою,
Наче клятву пам’яті даю.
Ветерани в світлій сивині
А на грудях сяють ордени.
Пам’ять серця…
Пам’ять сивини…
Пам’ять тих, що
Не прийшли з війни,
Пам’ять – наче квіти на броні…
Сонце усміхається мені.

Читай також: 10 віршів про Україну, які розчулять вас до сліз

***

Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської –
Силу ту не здолати в віках –
Нас даремно лякають війною,
Міць народу – в народних руках!
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.

***

***

За Батьківщину у боях вмирали 
Однаково — дорослі і малі… 
За довгі роки ще не розшукали 
Усіх могил солдатських на землі.

Розкидані вони у чистім полі, 
Десь при дорозі, у розмай-траві… 
Могил отих не обминай ніколи: 
Поховані у них — для нас живі!

Там сплять навічно воїни-солдати, 
Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини, 
Їм не судилось весен зустрічати, 
Тих, що стрічаєш ти після війни.

Там сплять твої ровесники-орлята: 
Тепер уже були б із них орли! 
Схилися ж над могилами солдатів, 
Що у боях за тебе полягли.

***

Вогонь з повітря, з берега й води-
Снаряди, міни, бомби і торпеди,
Усе в диму, ти небо бачиш ледве,
І в небі чорних вибухів ряди.
На морі є неписаний закон!
Відкрито море тільки для хоробрих.
Та цей закон засвоїли ми добре,
Як вперше йшов в атаку батальйон
(Л. Дмитерко)

Читай також: ТОП-10 найулюбленіших віршів Ліни Костенко

***

Я знову плачу мимоволі…
Чому?.. Та хто б не плакать міг.
Ось люди, вирвані з неволі,
Ідуть по вулицях вузьких…

«Бабуся!.. Як вони терзали
Тебе… все клацав їх курок…»
Вона ж як з ночі проказала:
«І не питай мене, синок…»

Махнула зсохлою рукою
Й пішла… а серце — йок та йок…
«Дівчино мила, що з тобою?
Де васильковий твій вінок?

Дівчино, де твоє намисто?
Хто розгубив його між трав?..»
«Моє намисто у фашиста,
Вінок мій німець розтоптав…»

І очі зблиснули… З металу
Ті очі сині, як мечі…
«Я на городі зарубала
Його сокирою вночі…»

Пливуть, летять думки печальні,
Страшним усе здається сном…
Біля військової їдальні,
Як тіні, діти під вікном.

В руках у них відерця з жерсті…
Я чую сьози на щоці…
Це з вами, о мої обдерті,
Обідом діляться бійці…

Ще попливуть потоки крові,
Все далі будем ми іти,
Щоб повне люті і любові
До щастя серце донести.

(В. Сосюра)