Іван Марчук – український художник, володар звання Народного художника України, лауреат Національної премії України імені Шевченка. Народився в Москалівці нині село Лановецького району Тернопільської області в родині відомого на всю округу ткача. Для українців Марчук є однією з відомих творчих особистостей сучасності.
Читай також: В Києві відкрилась виставка художника Івана Марчука – ФОТО
Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Велика частина полотен, до яких Марчук відноситься, як до своїх дітей, знаходиться в музеях і приватних колекціях в країнах на 5 континентах. У 2007 британська Daily Telegraph включила Марчука до рейтингу “100 геніїв сучасності”, але він себе генієм не вважає.
У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебуваючи андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.
Читай також: Шведський журналіст презентував книгу про Україну
До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР.
У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія), де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пикасо.
Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.
Читай також: На Київщині створять лавандове поле
Іван Марчук є засновником нових стилів у мистецтві, зокрема «пльонтанізму» (таку назву митець жартома дав своєму стилю — від слів «плести», «пльонтати»: картини ніби створені з клубочків чудернацьких ниток). Авторська техніка передачі зображення — пльонтанізм (від діалектизму «пльонтати» — плести, заплітати, переплітати): нанесення фарби тонкими кольоровими лініями, їх переплетення під різними кутами, чим досягається ефект об’ємності й світіння.
Таке зображення, балансуючи на межі рукотворного і технологічного, через складність філігранного виконання і трудомісткість практично не підлягає повторенню.
Читай також: В Україні знімуть фільм про художника Казимира Малевича
Вперше застосував у пейзажі (1972). Згодом термін пльонтанізм, набув значення авторського творчого методу — оригінальної системи світосприймання і його передачі на полотні, для якого характерна асиметрія ритмічних скорочень у кольорі й штрихах (мазках), метафоричність і символізм, деформація зображень, чим досягається ефект кульмінаційної напруги статичних образів; зосередження довкола тем екзистенції, буття людини, її місця у світі та проблем самопізнання.