Україно-американському проєкту «Батьківська Хата. Homestead» виповнюється два роки

Культурні проєкти це потужна зброя, яка потрібна для ідентифікації української нації – спадщина, яка важлива для майбутніх поколінь. З одним із таких, ми сьогодні вас і познайомимо – вже другий рік проєкт “Батьківська Хата. Homestead” популяризує українську культуру у світі та серед самих українців. Демонструє народні строї різних етнографічних регіонів України кінця XIX — початку ХХ ст. разом з архітектурними формами та побутом відповідної території. Матеріали проєкту є не лише українською, а й англійською, це дає можливість донести та поширити українську культуру не лише серед українців діаспори та України, а й серед інших народів світу.

Наразі проєкт набув ще сильнішого значення, він став ще актуальнішим, ріднішим і потрібнішим! Бо він показує, якою насправді була наша країна задовго до приходу совєтів і леніна.

Журналісту Аmazing Ukraine вдалось поспілкуватись з авторкою проєкту та діаспорянкою Оленкою Браво.

Читай також: ЄС підготував нові санкції проти Ірану за постачання зброї Росії

– Чи пам’ятаєте перші місяці роботи проєкту, які були ємоції та враження?

Ви знаєте робити перші кроки завжди цікаво і трошки кумедно. Ми робили так само як маленька дитинка. Була неймовірна впевненість, що ми робимо гарний і потрібний проєкт. Знали що ці світлини на багато поколінь наперед, бо строї руйнуються так само як і хати, архітектурні споруди. І що з роками, наша праця буде все більш і більш цінуватися. Емоції переважали різні: і щастя, від того що робиш те, що, ну дуже, потрібно українцям. І смуток від того, що такі проєкти не підтримуються державою, хоча повинні.. От чого немає побідних “держнапрацьовок”?! І як показує, вже тепер, наш досвід, більшість проєктів лежить саме на волонтерських плечах… І розпач, що після стількох років Незалежності нашої країни, більшість українців не мають уявлення, як насправді виглядає стрій. І не тому, що вони не хочуть, а тому, що матеріалу насправді недостатньо. Як-то кажуть, освітній, якісних та гарних культурних проєктів багато не буває. Їх ну дуже мало.

Фото з першої зйомки проєкту “Батьківська Хата. Homestead”

– Якби була змога розпочати все з початку чи змінювали би щось?

Стовідсотково не змінювали нічого! Нам потрібно було пройти цей шлях, бо саме так ми стали тим, ким ми є! Чи був цей шлях ідеальний і легкий – ні! Інколи хотілося плакати через якісь негаразди, через технічні складові проєкту, через погодні умови. Скільки разів ми переносили зйомки, бо йшла злива тої осені 2020 року. Через те, як фізично ми інколи просто падали з ніг і хворіли.

Я пам’ятаю, що в мене була операція на зубах. Мені різали зубну кістку, і зашивали це все діло чорними бридкими нитками, так що я ледве говорила, посміхатися я взагалі мовчу. А на наступний день я бачилася з абсолютно незнайомими моделями. І мені було дуже ніяково пояснювати свій вигляд. Привіт, Ярославо Муляр-Крива та Оксана Пастушенко, саме в той день ми познайомилися. (сміюся) Ярослава у нас відзнята у костюмі Альони Гарсії у сюжеті про Лемківщину. А Оксана – у Житомирському автентичному вбрані Наталки Стурджіл. А ще під час зйомок, дзвонив мені хірург і питався як антибіотики та чи не має в мене температури. Про яку температуру могла бути мова, якщо йшли зйомки! Пам’ятаю тоді наша фотографиня Олександра Першина сказала, у термінаторів не буває температури. (сміюся)

Пам’ятаю, як Наталка Стурджіл, колекціонерка автентичного одягу, не спала дві доби. В день була з дітьми, а вночі за сполученими штатами (в нас вдень), вона була з нами онлайн, щоб підтримувати знімальний процес. Пам’ятаю, як під час зйомки епізоду з Марічкою Квіткою, Світлана Задоровська, наша головня фотографиня, вступила у яму і вивихнула ногу. Але удавала, що все гаразд. І відзняла повний день!

Але ми не жаліємося! Так, було нелегко, але в нас і в голові не було такого, щоб зупинитися! Тож може б змінили нашу відповідальність до нашого здоров’я!

Читай також: Жіночий стрій гуцулок 100 років тому (відео)

– Який робочий епізод запам’ятався найбільше?

У нас дуже злагоджена і душевна команда. Коли ми тільки збираємо модель в стрій, на майданчику вже панує особлива жартівлива атмосфера. Тож до моменту самої зйомки людина уже повністю занурюється в образ. Вона розуміє, що їй не треба позувати, а варто просто видавати ту емоцію, яка зараз є на душі в цьому старовинному одязі. Якраз ці правдиві емоції – сум, радість, тугу, сором’язливість, упевненість – ми й передаємо у світлинах. Ми всі запам’ятали зйомку сімейної пари, яка вже давно в шлюбі й має трьох дітей. Ці люди, які вже прожили багато років разом, наново відкривали себе один для одного, на їхніх очах бриніли сльози. Ця зйомка перенесла їх у день їхнього весілля. На майданчику вирували одночасно пристрасть, сльози, сум і щастя. Це неможливо передати словами, досі мурашки по шкірі. Був цікавий момент зі зйомками зими. Адже унікальність проєкту ще й в тому, що він передає всі чотири пори року. За ніч випало багато снігу, й вранці ми зрозуміли, що це обов’язково варто зберегти в правдивому кадрі. За кілька годин всі організувалися і приїхали в засніжений Пирогів. Видзвонили замдиректора музейного комплексу Артема Палієнко, який теж приїхав і мерз разом із нами всю зйомку.

Моделлю тоді був пан Щибря зі строєм з його власної колекції вказати. Він мужньо розгортав кучугури снігу, в прямому сенсі цих слів, на шляху до потрібної хати. Ми ж зі Світланкою, з сумками і технікою, не відстаючи, позаду. Техніка мерзне, сніг в обличчя мете, мороз – а ми, одержимі ідеєю, таки зуміли втілити її й пишаємося таким досвідом і кінцевим результатом. Але найчуттєвішою для нас усіх буде зйомка, в якій взяли участь мій син Альберт і дівчинка Віра, з якою вони дуже подружилися з моменту першого знайомства дворічної давності. Протягом року всяко дистанційно підтримували зв’язок. Як символ їхньої дружби та цього трепетного дитячого почуття, ми подарували їм спільну зйомку. Ми планували зняти школу. А дорогою до локації був відчиненим храм, якраз співпало з якимось церковним святом, діти ставили свічки в цих українських строях, ми на ходу зреагували і відзняли. Це був якийсь подарунок долі, бо планувався зовсім інший сюжет зйомки. Перехожі зупинялися і просто фотографували дітей на свої телефони в процесі нашої роботи, настільки це було красиво і правдиво в той момент (розповідає зі сльозами – ред.). Заради таких моментів і варто було розпочинати все це, вкладати свій власний час і гроші, аби тільки мати можливість щоразу переживати такі щирі емоції.

Читай також: ТОП-10 українських народних пісень, які вражають до глибини

Кожен учасник проєкту для нас — це частинка нашої великої родини проєкту Батьківська Хата. Homestead. Коли почалася війна, ми намагалися мати інформацію про кожного учасника проєкту. З ким мали змогу тримали зв’язок. Перевіряли через соцмережі, щоб дай Боже горіли в них, такі завітні на той момент, зелені кружечки. Ці онлайн сигнали давали мовчазну відповідь, що людина жива. Ми почали взнавати хто і де. Ми знаємо, що деякі моделі виїхати у Європу, хтось виїхав на західну Україну, а хтось як Антон Колумбет (знімався у Полтавському сюжеті) пішов на передову захищати нашу країну. Слава Богу можемо сказати, що поки всі члени проєкту, як організатори, так і моделі, живі та здорові. Але переглядаючи світлини, чи презентуючи їх, маємо ще сильніші відчуття! Що кожна мить і кожна фото історія є безцільними.

– Ваші ємоції ранком 24 лютого 2022 року?

Світлана Задоровська – “Знімаючи проєкт у відносно мирний час тут, в Києві, ми навіть уявити не могли, що pосія почне повномасштабний наступ з бомбардуванням мирних міст країни, та ракети полетять на нашу столицю. Ранок 24 лютого змінив все… Масштабні руйнації не тільки інфраструктурних об’єктів, а й історичних пам’яток культури стало справжнім жахом для нас. Прийшло усвідомлення наскільки важливим та актуальним став наш проєкт. Оскільки “Батьківська Хата. Homestead” знімався на території Національного музею архітектури та побуту України просто неба, то усвідомлення того, постраждати може і музей, в якому зібрані найцінніші артефакти країни лякає… Навіть подумати страшно, що його можуть знищити. Обстріли ракетами території України не припиняються ось уже 7 місяців… Навіть зараз, коли я пишу ці рядки, у нас в Києві лунає сирена, яка сповіщає про повітряну тривогу… Це дуже страшно. Я не знаю чи виживемо ми, чи вистоїть Київ, чи вціліють музеї, чи інші історичні та культурні пам’ятки, оскільки ніхто не знає куди прилетить наступна ракета. Але я точно знаю, що на наших світлинах все збережеться, це наше надбання.

Читай також: ТОП-10 українських народних пісень, які вражають до глибини

Свого часу ми вивчали історію костюма по світлинах 100 річної давнини, а тепер навіть через 100 років, будуть вивчати історію костюмів та побуту нашої країни по матеріалах з нашого проєкту. Наша культура – це наша зброя! Століттями ворог намагався знецінити та знищити все українське Ця боротьба триває дотепер, тому наш обов’язок відтворювати, зберігати та популяризувати! Від кожного з нас залежить яким буде наше майбутнє. наш проєкт набув особливої актуальності з початком повномасштабної війни росії проти мирного народу України, який відстоює своє право на існування. Україна неймовірна! Про це говорять всі, хто бодай раз бачив дивовижну красу, унікальну природу, солов’їну мову, культуру, традиції та щиру гостинність її мешканців. Проєкт “Батьківська Хата. Homestead” якнайкраще показує це, а матеріали проєкту є не лише українською, а й англійською, це дає можливість донести і поширити українську культуру не лише серед українців діаспори та України, а й серед інших народів світу. Ми показуємо якою насправді була наша країна задовго до голодомору, приходу совєтів і леніна. “Батьківська Хата. Homestead” – освітній культурно-інформаційний проєкт, який виконує місію боротьби з російською пропагандою. Таким чином ми зберігаємо пам’ять про предків, для наших нащадків. Це наш культурний фронт, наш спосіб боротьби за країну.

– Яким буде подальший розвиток проєкту в Україні та за кордоном?

Планів у нас багато!

Після перемоги ми обов’язково продовжимо зйомки проєкту в Україні та у США. Того року ми анонсували та започаткували зйомку для діаспорян, які не можуть приїхати до України, і для яких Сполучені Штати – це вже батьківська хата. Ми знімаємо моделей в українських строях на фоні знаменитих і впізнаваних географічних об’єктів Америки. Вважаємо, що це буде важливою складовою кращого сприйняття України у місцевого населення. Багато представниць нашої команди переїхали у США понад 10-20 років тому. І коли нас питали звідки ми, американці поняття не мали, де це Україна! Наразі, всі знають де Київ, Одеса, Маріуполь… але якою ціною! Тоді ми програли інформаційну війну! Наразі ж ми маємо можливість, щоб про Україну знали через призму культурної спадщини, традицій, історії! І американці взнають про нашу батьківщину ще більше не тільки через жахливі картинки війни, а через багатство української нації. Особливо це важливо для дітей та жінок, які не дивляться сюжети з новим 18+. Але знають, що таке Україна із культурно-освітніх проєктів. І тоді всі прошарки населення розуміють чого всі ми повинні боротися за Україну! Такий гарний шлях інтеграції українського.

А також в нас мрія зібрати інформацію про писанки, кераміку та лялечки-мотанки за регіонами. Бо ці артефакти також відрізняються від однієї місцевості до іншої. І плануємо розмістити цю інформацію онлайн, де вся ця інформація буде структурована. Щоб кожен мав до неї доступ. Наприклад. людина зайшла на сайт, клацнула на розділ Закарпаття, і побачила: який одяг був притаманний цьому району, яка архітектура, пісня, традиції писанкарства. Це зараз потрібно українству, як ковток повітря!

Незважаючи на всі злигодні цього року команда проєкту у партнерстві із Всесвітнім Днем Вишиванки та Іриною Барамбою, науковим консультантом з підбору музики Центру Фольклору та етнографії, розробили абсолютно новий та унікальний формат! А саме музичний! Окрім, того що ми показуємо правильно зібраний стрій відзнятий на тлі архітектурної споруди відповідної території, також додана пісня тої самої відповідної території. Як приклад, одяг у фото-епізоді з Камінь-Каширського району, Волинськоі області, а архітектурна споруда з села Полиці, Камінь-Каширський район, Волинська область та лірична пісня «На вгороди верба росла» с. Гута-Боровенська, Камінь-Каширського р-ну, Волинської області! Чи Комплексний стрій початку ХХ ст. Києво-Святошинського/ Васильківського районів Київської області (Київський повіт Київської губернії), відзнятий на тлі хати з села Бзів, Баришівський район, Київська область, і пісня “Любиш, мати, заручини пити”- весільна пісня, с. Лука, Києво-Святошинський району, Київська області. Можливо складно читається, але який зміст!

Читай також: ONUKA їде з концертними шоу до Варшави й Берліна: частина коштів піде на відновлення Чернігова

От тільки уявіть собі! Пісні також дуже відрізнялися від регіону до регіону, від села до села! І поки грає пісня наші фотографії оживають і починають рухатися. Тобто це анімована картинка. Ці листівки можна передивлятися не тільки в Інтернеті! А є можливість через звичайний проєктор дивитися їх у будь-якому приміщенні, на стінах, або навіть на будівлі чи пам’ятках архітектури. Наша мрія показати таку музичну українську інсталяцію на визначних пам’ятках, таких як статуя свободи в США або на будівлі золотих воріт у Києві. Наразі зроблено 10 музичних листівок, працюємо ще над 10.

«Батьківська хата» – проєкт, який наповнює серця світлом. Він ще раз доводить – в нас є своя надійна культурна броня, непідвладна ні ворожій брехні, ні російській пропаганді. І ми знову вистоїмо. Тільки тепер вже – назавжди.

Нагадаємо, 29 жовтня 2022 року у Національному музеї Тараса Шевченка відбудеться виставка «Батьківська Хата. Перехрестя поколінь». Мета проєкту – відродження, переосмислення і популяризація українських мистецьких традицій. Ми запрошуємо відвідувачів познайомитися з мистецькою спадщиною України та отримати досвід нового контакту в буремних умовах російсько-української війни.