Не у всі періоди нашої історії вишиванку можна було вільно одягати, і не у всі часи її можна було вишивати. Проте, українські жінки робили це навіть у концентраційних таборах та на засланні…
“У 1940-1950-их чимало наших жінок стали політв’язнями сталінських таборів, і вишивання справді було ризиком для них, – розповідає Ірина Єзерська, науковий співробітник Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів “Тюрма на Лонцького”. – Проте, вони вишивали – аби абстрагуватись від страшних умов, аби відчути себе ближче додому, до своїх рідних, до своєї батьківщини. Чимало вишивок у той час мали релігійну тематику – рушнички, серветки. На них вишивали: “Допоможи нам”, “Врятуй нас у неволі” тощо”.
Умови утримання були суворими, жодних металевих предметів у камерах тримати не дозволяли. Як же ж вишивати без голки? Українки використовували риб’ячі кістки (рибу іноді давали на тюремні обіди), сірники чи дерев’яну тріску. Нитки ж випорювали з власного одягу. А за полотно служили або тканина натільної сорочки, або мішковина, з якої в’язні шили рукавиці. Бувало, що “цензура” пропускала посилки, обгорнуті полотном”.
Речі, вишиті в таборах та на засланні, сьогодні називають “молитвою без слів”. І хоча їх доводилось ховати від ока наглядачів, вони гріли душу, допомагали пережити важкі умови утримання…
“Жінкам навіть у таборах хотілося бути красивими, – додає Ірина Єзерська. – У своїх спогадах Ірина Калинець пише, як вони разом із Стефанією Шабатурою, Іриною Сеник, Надією Світличною прикрашали свої тюремні роби білими комірцями. Звісно, носити вишивку ніхто з них не міг. Але, до прикладу, Ірина Калинець, не маючи чим заколоти волосся, придумала декорувати вишивкою клаптик тканини з одягу, з якого і зробила красиву заколку…”
До слова, Ірина Калинець в мордовському таборі почала вишивати сорочку для свого чоловіка, Ігоря Калинця.
На той час, у 1970-ті, уже можна було це робити металевою голкою та нитками. Дошивала вишиванку дисидентка згодом на засланні у Читинській області, а після повернення до Львова включилась у боротьбу, тож завершила роботу мама Ігоря Калинця.
Жінки вишивали й обкладинки до документів, альбомів, серветки на різдвяну тематику.
До речі, побачити усі вишиті речі можна у “Тюрмі на Лонцького”, що у Львові по вулиці Степана Бандери, 1.
Джерело: expres.online
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
