Напередодні Водохреща святкуємо Голодну кутю або другий Святвечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять – постять. Тому й кутя називається «голодною». На вечерю подаються пісні страви: кутя, вареники, узвар. Люди сідають вечеряти усією родиною, коли на небі зійде перша зірка. Моляться та починають і закінчують трапезу із ложки куті.
Читай також: Водохресний Святвечір 2022: картинки та привітання
В переддень Водохреща у церкві заведено святити воду. При цьому посудину з водою прикрашають квітами, які мають захистити від негараздів.
Коли воду приносять у дім — господар освячує кожного присутнього в оселі, за тим саму оселю, а потім — і худобу в хліву, щоб та теж була здоровою.
Вода, освячена у вечір Богоявлення, або ж як її інколи називають в народі «вечірня вода» — вважається більш цілющою, ніж власне вода з Водохреща. Вона, мовляв, здатна побороти всяке лихо та очистити від біди чи дії лихого ока.
Дітлахи могли у це свято знову щедрувати, бігати з піснями з дому до дому. Брали з собою гілочки ліщини, яку давали господарям домівок у знак вдячності.
А старші дівчата мали змогу поворожити. Ворожіння ці не відрізнялись від тих, які проводились зазвичай на Андрія чи в інші магічні вечори.
На наступний ранок — наставало свято Водохреща.
Народні прикмети 18 січня:
- Якщо на Водохресний вечір сніг іде — чекай доброго врожаю зернових культур.
- Яка є погода 18 січня, такою вона буде і на масницю.
- Сильна хуртовина або поземка 18 січня — до хорошого врожаю.
- Якщо на деревах мало снігу, то і ягід зовсім не буде. Якщо ж сніг, навпаки, вже погнув гілки на деревах — чекай багатого врожаю.
- Повний місяць у цей день віщує розлив річок навесні.
- Якщо зірки на небі 18 січня яскраві, то ягнята будуть добре плодитися.
- Якщо випав сніг у Водохресний Святвечір — прикмета до того, що рік буде врожайним.
- Якщо на деревах багато снігу — буде багатий урожай плодів і меду.
- Якщо у Водохресний Святвечір скупатися в лазні, це дозволить отримати здоров’я і красу.
- Сніг 18 січня кидали в колодязь, щоб вода в ньому не зіпсувалася.
Традиція святкування Другого Святвечора
В ряді західних регіонів України, зокрема, на Галичині «Голодна кутя» святкується як Щедрий Вечір. Знову, як і на Свят-вечір, намощують сіна на стіл під кутю і ставлять «дідуха» на покуття. Вносячи до хати сніп жита, господар віншує:
«Віншую вас з щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечером, щоб ми в щасті й здоров’ї ці свята провели та других дочекались — від ста літ до ста літ — поки нам Пан Бог назначив вік!»
Перед вечерею батько «клячить» — стає на коліна перед образами і молиться Богові; за ним молиться і вся родина. Помолившись, батько сам сідає до столу і запрошує сідати всіх у хаті присутніх — як це було і на Свят-Вечір.
Дівчата в цей вечір ворожать: збирають зі столу ложки після вечері і йдуть на поріг тарабанити ложками — «де пес забреше, туди заміж піду!»
В цей вечір у Галичині діти щедрують. Звичай щедрувати в цей вечір тут дуже своєрідний і дуже неоднаковий. Так, у селі Висова, Сандецького повіту, хлопці років по 10-12 співають під вікном таку щедрівку:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Христу, Христу, Марію!
На престолі стояла,
Три крижики тримала:
«А ви, люди, знайте,
Наше право дайте,
Наше право — калача,
Виженемо рогача
На старий переліг,
Заб’єм му правий ріг,
Правим рогом трубити,
Хвостом, хвостом гонити».
Кожний із щедрівників носив колись з собою цілий оберемок гілок ліщини. За щедрівку — таку дивну і мало зрозумілу — ґазда виносив пригорщу вівса, намоченого у воді, і висипав його щедрівникові в торбу. Щедрівник же давав ґазді гілку ліщини. Зібраний щедрівником овес вважався найкращим «на розплід», а гілка ліщини мала чародійну силу берегти худобу від «усього злого».
Що ж до самої щедрівки, то вона цікава тим, що робить натяк на стародавній поганський звичай наших предків — приносити в жертву волів («виженемо рогача…»).
У львівському повіті в цей вечір колись ходили щедрувати дорослі дівчата. Гурток дівчат підходив до вікна, і одна з них гукала:
Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?
Дні діти побудити, самі веселими бути?
Господарі, звичайно, дозволяли, і дівочий хор співав під вікном:
Плила Касуня бистров рікою,
В Дунаю!
В Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!
За нев батенько над береженьком:
«Подай, Касуню,-білую ручку!
В Дунаю! і т. д.
«Ручки не даю, най си пливаю».
В Дунаю! і т. д.
Плила Касуня бистрою рікою,
В Дунаю! і т. д.
За нев матенька, братенько, сестричка — і т. д.
Плила Касуня бистров водою,
В Дунаю! і т. д.
За нев миленький до береженька:
«Подай, Касуню, білую ручку!»
В Дунаю! і т. д.
Ручку подала, сама виплила
З Дунаю!
З Дунаю, море,
Касуню, зоре,
Серденько!
На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано — «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку:
Ой, на леді, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає,
Ворон-коні напуває.
Там Орися біль білила,
Рум’янеє личко мила,
До місяця говорила:
«Ой, місяцю, місяченку,
Освіти ясно криниченьку,
Немає ким дати знати — їдь, батеньку, біль збирати».
Батенько сі відмовляє:
«Я не піду, не поїду,
В мене сани не складані,
Ворон-коні не ковані».
Читай також: Щедрівки на Водохреще 2022 – найкраща підбірка -ВІДЕО
Далі Орися звертається до матері, сестри, бра¬та — всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого:
Миленький сі не відмовляє:
«А я піду, я поїду,
В мене сани поскладані,
Ворон-коні поковані,
Буде Христос на Йордані».
Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують:
«Танцю, козуня, танцю, небога,
Дасть тя господар пів золотого…»
Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині.