Світлана Лисцева закінчила географічний факультет ЛНУ. Пробувала себе у дизайні, рекламі, потім зайнялась фотографією. Спочатку працювала у різних жанрах – репортаж, весілля, сімейні… Але розуміла, щоб вирізнятись, потрібне щось особливе. Так прийшла до етнозйомки.
Про творчий процес та неймовірний досвід поспілкувалася з мисткинею журналіст Amazing Ukraine.
- Світлано, звідки маєте любов до народного?
Моя мама каже, що любов до народного мені передалась від бабусі, яка все життя шила та вишивала сорочки, фартушки, спідниці… І у цьому ж одязі ходила – навіть у ті часи, коли вишиванка була зовсім не популярною, як зараз. Я не можу сказати, що все життя з захопленням ставилась до вишиванки… Одягала її на свята, як і інші…
Але кілька років тому український стародавній одяг для мене став справжнім відкриттям! Сталось це після того, як я побачила фото наших зірок у різних українських строях (неймовірні проєкти «Спадок» та «Щирі»). Вони мене настільки вразили, що переглядала ці фото знову і знову… І зрозуміла, що хочу робити такі ж світлини! Була єдина проблема – де взяти такий одяг та все решта…
Читай також: ТОП-10 українських народних пісень, які вражають до глибини душі
- Від кого перейняли знання та вміння одягати народний одяг?
Коли починала займатись етнозйомками, зовсім нічого не знала про народний одяг, як його одягати і з чим поєднувати. Як виявилось, існує багато правил, яких треба дотримуватись у одязі, прикрасах, головних уборах… І це також для мене в той час було відкриттям. Тому всьому вчилась поступово в процесі роботи. Мені пощастило познайомитись з родиною Гривулів (львівські колекціонери старовинного одягу). Власне у них багато чому навчилась та багато чого дізналась. Далі в хід пішли усі можливі джерела – книжки, ютуб, старі фото… Добре, що в наш час доступно багато ресурсів. Хоча не можу сказати, що завжди легко знайти необхідну інформацію…
Наприклад, складно знайти, як правильно пов’язувати намітки (головний убір подібний на рушник, довжиною 3-5 метрів). Адже вони відрізняються тканиною, довжиною і в різних регіонах України були свої способи пов’язування…
Але цим і цікава моя робота, що потрібно постійно дізнаватись і пробувати щось нове. По-перше, мені це приносить задоволення, а по-друге, так я маю можливість урізноманітнити свої фото і порадувати чимось новим своїх клієнтів та підписників у соцмережах.
- Де територіально працюєте?
Живу і працюю у Львові. Мені пощастило мати неймовірну локацію для зйомок практично в центрі міста – наш Шевченківський гай (зараз це Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького). Чудова природа і старі хатинки, яким до 200 років, ідеально підходять під концепцію ETNOфотосесій. Між іншим, дуже рекомендую усім гостям Львова відвідати цей Музей – відпочинете і побачите, як жили українці в давнину!
Мала кілька виїзних ETNOфотосесій. Одна з них була в Карпатах, а саме у Верховині. Давно мріяла про зйомку в горах. І була щаслива, коли одні з моїх клієнтів погодились на цю пригоду!
- Хто є вашими моделями? Як обираєте?
Своїх моделей я не обираю. Швидше вони обирають мене.
Я працюю, як і усі фотографи. Кожен робить щось своє – хтось фотографує весілля, хтось вагітність, хтось нью-борн… Зараз багато напрямків і з часом фотограф все-одно зосереджується на чомусь більш конкретному. Я обрала традиційний український стиль. Власне, не сучасне етно, не етнофешн, а етно з дотриманням українських традицій. Тому, на моїх фото, ви не побачите яскравих макіяжів чи поєднання вишиванки з джинсами, хоча це стильно виглядає.
На ETNOфотосесії приїжджають усі бажаючі. Спочатку переважно це були жінки. Зараз більшість зйомок сімейні. І це дуже радує. Часто фотографую дітей та молодь. Таким чином, батьки закладають в них розуміння та любов до справжнього українського…
Мені дуже приємно, що на ETNOфотосесії у Львів приїжджають люди з усіх куточків України. Львів’яни, між іншим, до мене приходять не часто. Останнім часом почало приїжджати все більше гостей з Центральної та Східної України.
Читай також: Століття історії: таємниця вишиванки дідуся
- Як створюєте образ? Скільки часу на це йде?
Створення образів – дуже захопливий процес. Для кожного ми все підбираємо індивідуально і тому образи майже не повторюються.
Скільки йде на це часу підрахувати складно, але процес цей досить довгий. Я б умовно його розділила на 3 етапи.
Спочатку спілкуюсь з клієнтами – прошу зробити заміри, надіслати фото, питаю побажання, даю рекомендації щодо вигляду (наприклад, щоб нігтики були без лаку або з нюдовим кольором). Взагалі, намагаюсь бути уважною до деталей, бо з них і складається цілісність образу. І тішить, що жінки прислуховуються і часто кажуть, що спеціально зняли гель-лак для фотосесії.
Фото: етно-фотографСвітлана Лисцева Фото: етно-фотографСвітлана Лисцева
Далі всі дані передаю своїй костюмерці Роксолані. Вона переважно пропонує варіанти одягу і ми вже разом вирішуємо на чому зупинитись. Звичайно, при підборі одягу враховуємо тип фігури та зовнішність людини. Хочу зауважити, що в давнину наші жінки вміли вдало приховати одягом недоліки своєї фігури і підкреслити переваги) Тому у старовинному одязі усі виглядають дуже привабливо та жіночно!
Паралельно домовляюсь про послуги з візажистками, перукарками, асистенткою.
І останній етап – це безпосередньо створення образу. Всю підготовку з клієнтами я веду онлайн. Ніхто з них ніколи не знає, що саме ми для них готуємо. Це додатковий момент несподіванки! І це завжди просто якийсь магічний процес! Коли жінкам робимо легкий макіяж, акуратні зачіски, одягаємо… Вони змінюються на очах… їхня постава, погляд, настрій… Врешті решт, відчуття самої себе… Часто дівчата кажуть, що старовинний одяг викликає неймовірні глибокі емоції, які ще довго їх не покидають…
Перші два підготовчі етапи можуть тривати від кількох днів до кількох тижнів. Третій етап найкоротший і займає 1-2 години в залежності від складності образу та кількості осіб на зйомці.
- Це Ваша робота чи хобі?
ETNOфотосесії – це моя робота, яку сама собі придумала і яку дуже люблю. Перші ETNOфотосесії почала проводити ще років 4-5 тому. Останніх три роки фактично більше нічим не займаюсь. Оскільки, я не тільки фотографую, але й повністю все організовую, це вимагає багато часу.
Коли починала, то не була впевнена, що такі зйомки будуть цікаві людям. Але зараз радію з того, що багато українців не тільки зацікавились, але й готові витрачати свій час та кошти, щоб всією родиною приїхати в інше місто заради фотографій… В більшості випадків, ETNOфотосесію приурочують до якоїсь важливої події у своєму житті – день народження, заручини, річниця весілля… Це накладає на мене додаткове відчуття відповідальності, адже хочеться, щоб людям залишились не лише гарні фото, але й приємні спогади про саму ETNOфотосесію.
- Де знаходите таку кількість різноманітних строїв?
Власне, основною родзинкою ETNOфотосесій є старовинний одяг, якому 50-100 років. Я вже згадувала, що мені пощастило познайомитись з родиною Гривулів.
Це сталось випадково завдяки подрузі, яка на той час займалась валянням і їй потрібно було сфотографувати колекцію віночків. Для зйомки вона позичила старовинні вишиванки у своїх друзів – подружжя Гривулів. Знайомство з ними і стало вирішальним для мене. Олесь та Роксолана давно колекціонують старовинний український одяг. Я одразу зрозуміла, що саме це я і шукала. Тому одразу запропонувала співпрацю. І щаслива, що вже п’ятий рік ми успішно створюємо красиві образи.
Але для повноцінних українських образів мати тільки одяг недостатньо. Жінки у всі часи любили красу, а українки особливо! Тому потрібні ще й намиста, віночки, стрічки… Для цього також співпрацюю з дуже талановитими майстринями, які все це виготовляють (Ірина Ляночко, Ірина Шкоропад, Маріанна Збанок, Олена Середюк, Олександра Герасимова, Луїза Варданян та інші). Час від часу до роботи залучаю флористів та декораторів.
Читай також: Лялька-мотанка: оберіг чи іграшка
Дуже тісно співпрацюю з візажистками та перукарками. На цих дівчатах лежить особлива відповідальність. Від їхньої роботи залежить кінцевий результат. Тому на зйомки запрошую лише тих, у кому впевнена.
- Яким бачите розвиток даної діяльності?
Хотілося б вийти за рамки тільки зйомок… Кожного разу, беручи до рук одяг, з захватом розглядаю усі деталі – дрібну вишивку, фантастичні мережки, десятки складочок, майстерно зроблених, на рукаві чи горловинці, прикрашені манжетики та поділ сорочки… Вдивляючись у все це, мимоволі починаєш думати скільки ж праці, часу та любові вкладено якоюсь жінкою у цю річ…
Тому хочеться це все більше популяризувати і показувати! Можливо, виставки чи майстер-класи…
А ще хотілося б поїхати в тур Україною. Проводити ETNOфотосесії в різних містах і паралельно дізнаватись більше про ці місцевості.
Це все поки-що, бажання на майбутнє… Сподіваюсь, мені вдасться їх реалізувати.
- Як гадаєте, чому незважаючи на популярність етно, зокрема в дизайні, прийнятті мовного закону, російськомовні українці, не повертаються до мови предків, спілкуються російською?
Ви знаєте, я б не сказала, що зовсім не повертаються… Я вже згадувала, що на ETNOфотосесії приїжджають гості з різних міст. Були, наприклад, неодноразово з Харкова, Дніпра, Одеси, Кривого Рогу, дуже багато з Києва… І я не пригадую, щоб зі мною хтось спілкувався російською мовою… І їхня українська мова дуже чиста і гарна!
На жаль, процес переходу на українську йде повільніше, ніж хотілося б… Думаю, у нас все ще недостатньо якісного україномовного контенту – кіно, книжок, а особливо музики! У мене двоє синів 10 і 14 років. Вони, звичайно, багато часу «проводять» в ютуб та тік-ток, які заповнені російськими піснями… І велика проблема запропонувати їм взамін щось сучасне молодіжне українською мовою… Думаю, саме музика має найбільший вплив на підлітків та молодь.
- Світлано, на Вашу думку, для чого потрібно знати історію свого роду, краю, країни? Чи є це складовою успіху молодої людини?
Думаю, відповідь на це питання вже не викликає ні в кого сумнівів.
Історія свого роду допомагає зрозуміти, хто ти у цьому житті. Історія країни допомагає зрозуміти, хто ти у цьому світі.
Можливо, це звучить дуже узагальнено… Але особливо це стає зрозумілим, коли потрапляєш в іншомовне середовище. Ти розумієш наскільки відрізняєшся від людей будь-якої іншої країни, особливо віддаленої територіально. Відрізняється менталітет, традиції, погляди… І все це пов’язано з історією.
Думаю, це складова успіху в плані особистості та самоповаги. Такі знання додають впевненості і розуміння сучасних економічних та політичних процесів.
Я вважаю, що урок історії має бути одним з основних у школі. Але треба змінювати спосіб подачі та кількість інформації. Краще зменшити її обсяг, не вдаватись у деталі і не змушувати дітей зубрити мільйон дат, які потім ніхто не пам’ятає. Треба зробити матеріал більш доступним і зрозумілим для дітей. І основне, на уроці треба залучати дітей до обговорення різних подій минулого і порівнювати їх зі сьогоденням, щоб діти бачили цей зв’язок. Тоді вони будуть рости свідомими громадянами України і будуть спілкуватись українською.
Більше про етнофотографиню тут
Фотограф Світлана Лисцева. Використання фото лише з дозволу автора. Авторські права застережені.
Анна Черн для Amazing Ukraine
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
