Ірина з Херсону переїхала до Одеси десять років тому. Раніше дівчина спілкувалася російською, вже понад два роки її рідні чують від неї витянково українську. Ірина каже, в Одесі українська – нонсенс.
«В цілому в цьому процесі цікаво все… від причини і як перехід впливає на роботу мозку, звички і вимову в цілому, до того, як це сприймають оточуючі!».
Про причини переходу на рідну мову спілкування дівчина записала відео для інстаграм. Нині журналісти Amazing Ukraine вирішили особисто з нею поспілкуватися.
Читай також: У Кенії з’явився перший україномовний аудіогід
– Ірино, що для Вас стало причиною мовного переходу?
– Основна мотивація – я зрозуміла, що хочу, щоб мої діти (майбутні) теж говорили українською, і хочеться в сім’ї говорити однією мовою, тому задля цього я маю спочатку сама для себе зробити цей крок. Бо інакше вони можуть зіткнутися з тією позицією, що у мене колись була, на кшталт “ну я ж не виновата что думаю на русском, почему должна в Украине на украинском говорить, какая разница…” А різниця є, бо культура вимирає з мовою.
– Мали курйозні випадки в Одесі, пов’язані з мовою?
– О, так. Ну із простого – всі і кожен мають за честь запитати звідки я. А тут сюрприз, що я з Одеси. Таксисти (більшість без перебільшень) мають за честь пояснити свою позицію щодо мови. Круто, коли позитивну, не круто, якщо я 40 хвилин в дорозі слухаю, яка кончена держава і мовою держави спілкуватися – відстій. Із більш серйозного – на прохання говорити українською в закладі, отримувала відповідь, що їх цільова аудиторія не приїжджі, а місцеві, тому вони будуть говорити російською. Або, як в черзі якась нарвана дама, почувши українську сказала, щоб я перлась туди, звідки приїхала і її бісять такі. Нічого критичного не було, але видно, що людей сильно турбує це питання з тієї чи іншої точки зору. І Одесу прямо тригерить. Цікаво, що це майже завжди є приводом обговорення в незнайомому колі. Мене дивує, що дивує українська в Україні. З іншої сторони, круто, що це викликає позитивний інтерес, бо люди тягнуться до мови, але їм трішки лячно переходити на українську, через те, що вимова може бути корява перший час, або “ну шо я сам буду” … І вони шукають підтримку в тому.
Багато чую: “Ой, та надо уже или на русском или на украинском, а то этот суржик”. Так, українська така, справжня, сільська – це неймовірний кладезь суржиків, це як раз жива мова, немає чого її соромитися. Але маю зазначити, що за останні півроку якось ситуація дуже змінилася в позитивну сторону. Дуже багато отримую таких собі “компліментів” на кшталт: «Ой, любуюсь твоим украинским», «Ой така щира українська». Це приємно, але все одно дивно, що цьому дивуються або хвалять за це. Бо поки люди вбачають в цьому “нонсенс, або вау-ефект” це все одно означає, що звичною для них є не українська, а російська. Але прогрес є і я цьому дуже тішуся.
«Похвала за будь-яку українську робить чудеса»
– Як Ви думаєте, що має відбутися, щоб в Одесі заговорили українською?
– Мені здається, що має статися якийсь повальний апрув на мову. Це дивно звучить, але я помічаю навколо себе магічні зміни. Коли люди, які кричали: «Окей, твой выбор, но я б вообще свалил из страны или насильно не собираюсь переходить на украинский всё-таки мы в Одессе»… Вони раптом починають відповідати мені українською в такому інколи тестовому режимі. Їм цікаво спробувати. Вони соромляться, що будуть щось казати не так і всі почнуть тицяти пальцями і виправляти. І тут дуже діє метод похвали (як з дітками), похвала за будь-яку українську робить чудеса. Тому, мені здається, про це треба реально більше говорити, наводити реальні кейси, і … дозволяти людям говорити кривою українською чи суржиком і якось намагатися позбуватися стереотипу про Одесу.
Тому що, по факту, тут не живуть вже так повально “ті самі євреї”, вони давно поїхали, на їх місце приїхали люди з інших містечок і це нормально. Але пам’ять про це така сильна, що в часи мого студенства багато україномовної молоді приїжджало і ставало російськомовною, бо “це ж Адеса”. Просто дуже дивно, що в Одесі стільки людей, яких українська надихає, або, яка була їх рідною мовою колись, але вони чогось бояться, і просто кажуть “блин, вот это ты смелая!”. А в чому сміливість говорити рідною в рідній країні? Тому так, думаю десь у нас залишилось в менталітеті відчуття радянської стадності. І якщо так, то просто треба давати знати людям, що українська, то не стидно.
Читай також: Найкращі вірші Тараса Шевченка, які має знати кожен українець
– На Вашу думку, мова – це свідомий вибір кожної людини чи момент, який вирішує територія, де живеш?
– Перше, що хочеться сказати – територією. Але, якщо копнути, то це, однозначно, свідомий вибір, якщо ти задумався над положенням речей. Якщо ні, то за тебе задумались популяризатори культури твоєї території. Це, однозначно, чийсь свідомий вибір, просто інколи не твій особисто.
– Як же закон про обслуговування в громадських місцях українською, в Одесі він не діє?
– 3акони Одесу оминають. І таке враження, що закон про мову теж. Єдиний плюс – тепер, якщо я прошу говорити зі мною в публічних місцях українською, то я така класна, можу спертися на закон і не виглядаю “дивною”. Не завжди моє прохання вдовільняється, але часто люди кажуть “Ой да, без проблем”, часто 100 разів вибачаються за неоковирну вимову. Але тут ми повертаємось до пункту 1, де треба якось приводити це до норми. Це як з англійською, не говориш, вона кращою не стає.
– Ви не хочете спробувати популяризувати українську шляхом блогерства?
– Популяризація… дуже б хотілося, прям дуже. Але інколи я думаю, що немає мені, про що сказати. Але з іншої сторони таке враження, що ця тема дуже великий болючий прищ для суспільства. Навіть з моєю супер маленькою аудиторією в 1к людей в інсті. Як тільки я про це говорю (надавлюю на той прищ) дуже багато відгуків, якихось своїх історій, думок з цього приводу. Бо я подекуди ставлюся до цього, як до певної внутрішньої місії і було б дійсно круто вкласти свою лепту в процес популяризації мови.
«Українська, то не стидно»
– Продовжіть, будь ласка, речення, мова для народу – це..
– Мова для народу – це … це їх спосіб мислення. Не дарма мова є дуже важливою складовою у розвитку дитини, бо через мову, мозок по-іншому формує зв’язки і ми по-іншому сприймаємо світ. Мова – задає тон ментальності народу. Тому… мова це, як кров народу. Мабуть, те чим вона насичена і що в собі несе і робить організм (народ) сильнішим або слабкішим. А ми зараз в якомусь резус конфлікті. Частина країни з плюсовим, частина з мінусовим. І дуже важко будувати сильний імунітет суспільства, якщо ще частину сил затрачується на резус конфлікт.
Анна Черн для Amazing Ukraine
Підписуйтесь на наш Telegram, цікавий Youtube-канал та приєднуйтеся до нашої спільноти у Facebook про все українське. Не набридаємо повідомленнями, тільки цікаві новини!
