Сучасність та минуле – як етнофотографиня Анна Сенік їх поєднує - Amazing Ukraine

За фахом фінансист, за покликом душі фотограф. Анна Сенік пізнає минувщину та відтворює красу в світлинах.

Про натхнення, творчий процес та Україну поспілкувалася з мисткинею журналіст Amazing Ukraine.

Читай також: Що одягали українські жінки 100 років тому (ФОТО)

Фото: етно-фотограф Анна Сенік / Ładna Kobieta

Анно, як виникла ідея стати етнофотографом?

Мій стиль склався близько 10 років тому і був логічним продовженням моїх естетичних вподобань і смаків. Я завжди зачаровувалась традиційною культурою – вона видавалась мені дивовижним світом складної краси і напівчарівних образів.

Міфологія, народні пісні, оповідки – де черпаєте натхнення для робіт?

Все разом. А ще музика, книги, іконопис, природа. Натхнення важко розкласти на чіткі складники. Щось стає поштовхом для думки, яка лягає на попереднє тло знань і вражень – так народжуються ідеї. В процесі роздумів і практичного планування задум шліфується, і остаточно набуває чітких рис в процесі втілення – коли особистість моделі вносить свої правки. Це чимось схоже на зачаття, вагітність і народження дитини. На якісь образи ідуть тижні, на якісь місяці, а деякі виношуються роками.

«Це справжнє диво, можливе завдяки знанням, збереженим артефактам і красі сучасників».

Анно, що найбільше Вас хвилює в національній культурі?

Я – фотограф, який знімає те, що любить.

Мене захоплює можливість оживити традиційні образи, відтворити тут і зараз красу, яка побутувала століття тому. Це справжнє диво, можливе завдяки знанням, збереженим артефактам і красі сучасників.

Читай також: Українські традиційні намиста: від трипільської кераміки до муранського скла й коралів

Ваш псевдонім Ładna Kobieta, що означає Красива жінка – є світченням того, що Ви намагаєтесь якнайкраще показати українських жінок на фото? Чи це більше пов’язано з тим, що мати в дитинстві Вас так називала?

Я використала цей псевдонім багато років тому, відверто кажучи, без усякого серйозного на те обґрунтування. Так, я маю польське коріння, і цей вислів є родинним жартом. Не очікувала, що він так приживеться. Але вже як є – тепер це частина мене.

Гуцули, буковинці, львів’яни, кияни, волиняни… – який регіон з точки зору етнографії Вам здається найбагатшим, найцікавішим?

Неможливо виділити якийсь один. Саме це різноманіття і творить багатство української культури. Робити якийсь регіон пріоритетним – це обмежувати себе. А я хочу якомога більше краси.

Які українські традиції, народні історії на Вашу думку, найбільш цікаві для екранізації? Про які звичаї ми, як народ забули?

Та, власне, всі. Що не взяти – або не екранізовано взагалі, або мало, або погано. У нас прекрасні традиції: коляди, Маланки, веснянок, обжинок. Все це має неабияку естетику і наповнення глибоким сенсом.

«Люблю гармонійних людей, які у ладах із собою: люблять і сприймають себе такими, як вони є. Впевненість, гідність, розкутість – це те, що робить і жінок, і чоловіків, дійсно красивими».

Як відбувається підготовка до зйомки?

В залежності від ідеї: або людина для образу, або образ для людини. Крім того, я розрізняю зйомки: форми і суті. Форма – це коли в центрі всього стрій, елементи одягу, багатство прикрас, пишність головних уборів. Суть – коли центром є сюжет, історія. Тому підготовки бувають дуже різні: одні – це тяжкі пошуки рідкісних речей і відтворення реплік, другі – це вичікування потрібної моделі, треті – підготовка локації, виїзд у потрібне місце, залучення тварин.

Як підбираєте моделей для фото: важливіший типаж чи характер?

Не відділяю одне від іншого. Модель це поєднання і зовнішнього, і внутрішнього, у кадрі друге завжди впливає на перше. Камері неможливо збрехати. Люблю гармонійних людей, які у ладах із собою: люблять і сприймають себе такими, як вони є. Не переживають чи красиві, не намагаються видаватись кращими. Впевненість, гідність, розкутість – це те, що робить і жінок, і чоловіків, дійсно красивими.

Кого найлегше Вам фотографувати: вагітних, дітей, закохані пари чи може історичні реконструкції?

Реконструкторів найлегше – це люди, які мають роками відпрацьований, близький їм по духу образ. У ньому вони органічні і гармонійні, звиклі до перевтілення.

Вагітні – залежно від їх самопочуття і настрою. У будь-якому випадку це вкрай тендітні моделі, навколо яких має обертатись світ у момент зйомки – для їх максимального комфорту.

Закохані – це мило, але технічно потребує жорстких втручань у позування. Не завжди емоція внутрішня достатньо естетично відображається ззовні. Тому виставляється все: нахил голови, вигин тіл, руки, кожен пальчик…

Діти, до певного віку, як тварини – це неконтрольована стихія. Можна заспокоїти, заграти, вмовити, але більшу частину часу це я підлаштовуюсь під них, ловлячи вдалу композицію. Вони ніколи не позують, в звичному розумінні цього слова.

«У нас прекрасні традиції: коляди, Маланки, веснянки, обжинки. Все це має неабияку естетику і наповнення глибоким сенсом».

Читай також: Гурт “Крихітка” випустила нову пісню “Мегалюбов” – ВІДЕО

Мандруючи Україною, який куточок для себе відкрили? Що найбільше зачарувало?

Надбання останніх років це Черкащина і Одещина.

УПА, Січові стрільці, АТО, Холодноярці – як думаєте, художнє фото є мистецькою зброєю? Можливістю сказати війні: «Стоп!»?

На жаль, ні. Я знімала і реконструкцію, і в зоні АТО під обстрілами. Це хороші фото, інколи дійсно яскраві кадри. Але це у найгіршому варіанті просто візуальний літопис, у кращому – натхнення для прийдешніх поколінь. Мистецтво може розчулити, може збурити патріотичні настрої, але зупинити людей, які готові вбивати може лише справжня зброя і інші рішучі люди.

Як вважаєте, які музеї, книги… , що найповнішою мірою може допомогти молодим українцям пізнати своє коріння?

Головне – це бажання його пізнати. Якщо воно є – то все цьому сприятиме. Історія навколо нас, і хто хоче – той її побачить, почує, відчує. Варто лише налаштувати свій внутрішній радар на пошук відповідей до питань «Хто ми, звідки, які?» – і відповідей буде більш, ніж досить.