Поезія Марії Пригари: найкращі вірші для дітей

Марія Аркадіївна Пригара українська поетеса, перекладачка. Перші книжки для дітей вийшли 1929 року. Це «Весна на селі» та «Дитячий садок». Десятки книжок Марії Пригари виховували в кількох поколіннях українських дітей любов до батьківщини, її історії й природи.

Читай також: 20 влучних цитат про мову

Плідно працювала Марія Пригара і у царині художнього перекладу. Її перу належать українські переклади роману «Фараон» Б. Пруса, поеми М. Некрасова «Кому на Русі жити добре?», романів та повістей Ванди Василевської «Вогні на болотах», «Райдуга», «Просто любов», «Кімната на горищі», «Пісня над водами», романів В. Реймонта «Селяни», Е. Ожешко «Хам», Є. Путрамента «Роздоріжжя». Для дітей вона переклала українською мовою твори С. Маршака, К. Чуковського, А. Барто, С. Михалкова та ін. У 1979 р. за «Вибрані твори. В 2-х томах» (1978) Марія Пригара була удостоєна літературної премії імені Лесі Українки.

Команда Amazing Ukraine підготувала найкращі вірші від Марії Пригари.

***

Пташиний сад

Пташиний сад! Пташиний сад!
У балці, на полянці!
Сюди веселих пташенят
Приводять мами вранці.

Чижиха перша мчить в садок,
Сідає на ялинці.
Вона аж трьох своїх діток
Сама несе на спинці.
Такі ж пухнасті та малі
Синочок і дві дочки.
Бринять, мов дзвоники, в гіллі
Тоненькі голосочки.
Сорока з донькою летить
І каже їй на вухо:
— Ти ж, доню, тихо тут посидь.
Бо скажуть — цокотуха!
Із дятлом вдвох біжить синок,
Чубате дягленятко.
Він зразу виліз на сучок
І стукає, як татко!
А вже вільшаночка співа:
— Ставайте в пари, діти! —
Росу обтрушує трава,
Під сонцем пахнуть квіти!
І сто веселих пташенят
Підспівують вільшанці.
Пташиний сад! Пташиний сад
У балці, на полянці!

***

Тихенька дівчинка

Чого це на мене так сердяться в школі?
Тож я не чіпаю нікого ніколи.
Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,
А з цього виходить одне тільки лихо.
Оце я сказала — така в мене звичка,—
Що в Галі, як мишачий хвостик, косичка.
Що в Каті спідничка — неначе з рогожі,
Та ще й черевички на човники схожі.
Що в Тані волосся нечесане досі,
Що очі в Мар’янки маленькі та косі,
Що в зошиті в Лесі самі тільки плями:
Напевне, бруднючими пише руками.
Я ж правду кажу їм… І що тут такого?
Тож я не чіпаю ніколи нікого.
Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,
І чом вони сердяться всі — невідомо!

***

Читай також: Про фантастичних українців книжкової сфери зняли фільм

***

Базіка

Скільки в світі є базік,
Дуже бистрих на язик,
Та вже наша Катерина
Це базіка із базік!
Ми їй кажем:
—Катре, що це?!
Прикусила б язика! —
Теревенить на уроці,
На перерві не змовка.
Що робила цілий ранок,
Що принесла на сніданок,
Як дивилася в вікно,
Що побачила в кіно…
Каже вчитель:
—Що за галас?
Каже вчитель:
—Вийди зараз!
Працювати дай усім! —
Катря зовсім не злякалась:
—Хай я потім розповім!
Як базіку лікувати?
Чи тікати, чи гукати:
«Балачки спини свої!»
Як базіку лікувати?
А не слухати її!

***

Туп-туп

Котик біга ніжками —
Диб-диб.
Коник теж он бришкає —
Стриб-стриб!
Ну, а в тебе, бачиш, ніжки
Щось не ходять анітрішки.
Ти ступни отак, як киця!
А Оксаночка боїться.
Ти тікай, тікай, коток!
Од сестрички у куток!
Покотися під стілець,
Бистрий м’ячик-стрибунець!
Тут Оксаночка зирнула,
Ручки витягла й ступнула.
За м’ячиком, за котком,
Що вистрибує кругом,—
Туп!

***

Струмок

Чому на кручі камінь змок,
Хоч гріє літнє сонечко?
Бо коло каменя струмок
Пробив собі віконечко.
Побризкав квіти голубі,
У травах звився стрічкою,
Біжить, співає сам собі:
«Я хочу стати річкою!»
Почув це камінь…
—Гарний спів! Та я тебе подужаю! —
Скотився й стежку заступив:
—Ставай, струмок, калюжею!
Струмочок в сльози:
—Хочу жить!
Пустіть хоч на хвилиночку! —
І став він землю рить та рить,
Прорив собі щілиночку.
Пробилась крапелька одна,
Скотилась друга кулькою,
І знов струмочок вирина,
Біжить на волі, булькає.
У ньому хвилька хвильку б’є.
Біжить він між травичкою,
А сам усе співа своє:
“Я хочу стати річкою!”

***

Пахне літо

На дзвінкій галяві теплим літом
Заквітчалась липка першим цвітом,
І сама страшенно здивувалась:
«Та невже ж таке зі мною сталось?»
Зашуміли трави над землею,
Здивувались також разом з нею.
Забриніли дзвоники ласкаві:
«Ой же й дух солодкий на галяві!
Пелюстки у нас лілові й білі,
Та чомусь ми пахнути не в силі…»
Жовтим оком дивиться ромашка:
«Від такого цвіту дихать важко!»
І радіють бджоли-міхоноші:
«А для нас ці квітоньки — хороші!»
Повна липка радості і суму:
«Через що,— зітхає,— стільки шуму?»
І ховає гілочки розквітлі,
Миті в зливах, скупані у світлі.
В лісі меду теплого налито.
Пахне цвіт на липці.
Пахне літо!

***

Журавлі

Журавлі пролітали над бором,
Із ріднею прощалися хором.
Сіли смерком на тихій полянці,
Запросили все птаство до танців.
Розмовляли вони із совою,
Похитала сова головою:
«Я, журавлики, хмура на вдачу,
Я приємності в танцях не бачу!»
Кличе крука журавка із хати:
«Ой дідусю, ідіть танцювати!»
Крук на ції розсердився речі:
«В мене роки, журавко, старечі!
Не літаю далеко від дому.
Де там тупати в танцях старому!»
Та вже інші прокинулись птиці.
«Ой, заждіть нас! — щебечуть синиці
Ми страшенно до танців охочі:
Потанцюєм хоч би й серед ночі!»
Тут щиглі заспівали щосили,
Їх журавлики теж запросили.
Прилетіли чижі й чиженята:
«В нас також танцюристів багато!»
І такі почалися забави.
Що у полі сполохались гави.
Позбігались вовки-сіроманці,
Засвітили очима до танців.
Журавлеві схилятися ліньки:
З ним синичка кружляє навшпиньки.
Він їй каже:
«Ця нічка остання,
Потанцюємо вдвох на прощання.
Я ж у вирії буду, не вдома,
Ще коли повернусь — невідомо!»
…Ой журавлику, нащо ця мова?
Як покличе весняна діброва,
Як покличуть зеленії хащі,
Найрідніші у світі, найкращі,—
Будеш линути на Україну,
Будеш пісню співать журавлину!

***

Читай також: За кордоном побачили світ ще шість українських книжок

***

Хоч утікай

Стоїть індик, бурчить індик:
—Я до таких пустот не звик.
В нас є розбійник у дворі:
Он він цвірінькає вгорі.
Ну, хай би кривдив він малят,
Там гусенят чи каченят,
Але й мене, але й мене
Він просто зо світу жене.
З-під носа вихопить шматок.
«Це не про твій,— кричить,— роток!
Ти хто такий? Дурний індик!»
А сам мерщій на гілку — скік!
«Від горобця,— кричить,— привіт!»
Таких нахаб не бачив світ!
Шулди-булди! Шулди-булди!
Хоч утікай хтозна-куди.

***

Товариші

Лягав сніжок, як білий мох,
Мела й мела завійка.
Із школи йшли додому вдвох
Володя і Андрійко.
В обличчя снігом вітер бив,
Сердито скуб за вуха.
Один із друзів говорив,
А другий більше слухав.

—У мене тайна є одна,—
Сказав дружок Андрію,—
Ніхто у світі ше не зна,
Про що я зараз мрію!

Це будеш знати тільки ти,
Звичайно, по секрету:
Мені так хочеться знайти
Якусь нову планету!
І що за люди там живуть,
Весь час мене цікавить.
Я із Землі подамся в путь
І не злякаюсь навіть!
Тут крик із парку долетів
Такий дзвінкоголосий:
На стежці двоє хлопчаків
Дівча скубли за коси.

Умить спинилися дружки,
Урвалися розмови.
Андрійко стиснув кулаки,
Володя зморщив брови
І смик Андрія за рукав:
—Ти знаєш що, Андрійку?
А я б тут краще не стояв:
Ще встрягнемо у бійку!
Не балакучий був Андрій,
Не говіркий, як Вова.
Він просто кинувся у бій,
Не мовивши ні слова.

***

***

Сам з собою

Що за шепіт чути в тиші,
Ніби сну комусь немає?
То Дніпро зірки колише,
Сам з собою розмовляє.
—Недаремно ж,— він говорить,—
Я сягнув до небокраю.
Чи я річка, чи я море —
Вже тепер і сам не знаю.
І хоч роки за плечима,
Я міцнішаю на силі.
Та навіщо ж на спочинок
Відпускати в море хвилі?
Ось не хочу мати спокій,
А візьму — і просто з ходу
Заверну свої потоки,
Пожену слухняну воду.
У степи, від сонця в’ялі,
Між полинними кущами
Хай біжить все далі й далі,
На хліба хлюпне дощами!
Прилетять пташки шумливо,
Не питаючись нікого.
Біля хвилі, мов те диво,
Стане чапля довгонога.
Забринять лани струмками,
Зашумлять садами балки.
В очереті над ставками
Ніч не спатимуть рибалки.
І кепкуючи з посухи,
Заколоситься пшениця.
Мов красуня-чепуруха.
Буде вродою хвалиться.
Отаку я маю мрію.
Як надумав — так і буде.
А як щось я не зумію —
То мені поможуть люди!