«Я колекціоную серцем» - американка з Київщини про український одяг - Amazing Ukraine

Раніше Наталя мешкала у місті Вишневе, що знаходиться неподалік Києва. Закінчила КПІ та здобула фах хіміка-інженера. Та вже 16 років живе у США. З чоловіком-американцем, жінка має чотирьох дітей. Незважаючи на це, знаходить час на хобі – колекціонування старовинних українських речей. Українка поділилась неймовірною історією з журналістом Amazing Ukraine.

Читай також: Колекція одягу українських студентів перемогла на всеукраїнському конкурсі – ФОТО

Фото **Natalka Sturgill Private Collection**

Наталю, розкажіть, будь ласка, як давно займаєтесь колекціонуванням? Як виникла ця пристрасть?

Свою колекцію я почала збирати майже одразу після Революціі Гідності в 2014 році. Переживши разом з моєю країною всі ті сумні події. Мені дуже захотілось мати щось, що буде ідентифікувати мене як українку. І я вирішила, що мені потрібно щось українське, традиційне! Вирішила, що мені потрібна саме вишита сорочка. З цього почалися мої перші пошуки в галузі вишиванок. Передивившись не менше тисячі сучасних сорочок, стало очевидним, що жодна з них не привернула до себе моєї уваги. Лише натрапивши на старовинні сорочки, я усвідомила, що в них є щось дуже особливе! Спочатку я придбала одну дуже поширену на Полтавщині конопляну сорочку з домотканого полотна, вишиту хрестиком у троянди. Взявши її до рук, одразу відчула запах старої хати! Закривши очі, відчула теплі бабусині обійми! Кожен шовчик на цій сорочці був витвором мистецтва та ідеальності. Відчуття були такі, наче тримаєш в руках історію свого народу. Я палко закохалася в цю справу! Одразу захотілося мати ще одну і ще одну сорочку… Мене, власне, і досі ніхто не може зупинити скуповувати стародавні речі. Хіба за браком коштів, можу тимчасово взяти перерву.

Які речі Вас найбільше зачаровують?

Серед всього різноманіття вишитого одягу більш за все мені до душі сорочки з вирізуванням, а також ті, що вишиті конопляними нитками, які пофарбовані натуральними фарбниками. Що й казати! Це саме ті речі, від яких завмирає серце!

«Переживши разом з моєю країною всі ті сумні події. Мені дуже захотілось мати щось, що буде ідентифікувати мене як українку. І я вирішила, що мені потрібно щось українське, традиційне!»

Можете описати якусь особливу річ з Вашої колекції? Чим вона унікальна?

Самі цікаві речі в колекції, це речі, які мають історію. Так, до прикладу, маю пару весільних сорочок, в яких свого часу одружувались молоді! А сама унікальна річ – це Київський стрій. Онук, який отримав його у спадок і передав мені на збереження, розповідає, що три покоління жінок з однієї родини виходило заміж в цьому вбранні! Тобто перше весілля відбулося десь наприкінці 19-го століття. Маю навіть фото бабусі, яка вдягала цей стрій. Вважаю за честь мати такі речі в своїй колекціі, показувати їх людям і переповідати родинні історії, які береже цей одяг! Бо це дійсно неймовірно!

«Не завжди намагаюся викупити найдорожче чи найрідкісніше – я колекціоную серцем. Або люблю річ, або ні».

Скільки предметів налічує колекція? За скільки часу її зібрали?

Відверто кажучи, я ніколи не рахувала речі, що маю в колекціії. Лише одного разу зробила спробу хоч приблизно визначити кількість вишитих сорочок – їх було трохи більше, ніж 300 штук. Але я, як кажуть, не рахую – я колекціоную! Не для кількості! І не завжди намагаюся викупити найдорожче чи найрідкісніше – я колекціоную серцем. Або люблю річ, або ні. Я маю повністю зібрані строї з 20-ти областей України. Хоча це все дуже суб’єктивно, бо іноді речі сильно відрізняються в залежності від села і району, при тому, що вони можуть відносятися до тієї самої територіі. Тому тут важко ділити по регіонах, бо українська історія набагато багатша і розноманітніша, щоб отак сухо поділити її по областях. Наприклад, Івано-Франківщина має таке розмаїття строїв, що одним костюмом всю область не продемонструєш.

Як «живуть» колекційні речі?

Я зберігаю свої колекційні речі в спеціально обладнаній кімнаті-сховищі. Також для мене виділив кімнату спеціально для експозиції мій чоловік. Правду кажучи, руки ще не дійшли, щоб зробити з неї кімнату-музей. Але я вірю, що в мене це вийде швидко і гарно! Збираючи речі, я спочатку не думала, що це буде колекція. Але на даному етапі, маючи в себе деякі речі, яким немає подібних ні в Україні, ні в світі, розумію, що тримати їх захованими від людського ока у коморі я не маю бажання. Це дуже егоїстично з мого боку. Тому я цілком і повністю підтримую освітні проєкти! Досі речі з моєї колекції вже мали честь бути задіяними в декількох з них. Наприклад проєкт під назвою «Батьківська Хата. Homestead». Я з радістю підтримала дану ідею! Так ми разом з Оленкою Браво, організацією «Українське Сан-Антоніо (Ukrainian San Antonio) і з фотохудожницею Світланою Задоровською спільними зусиллями втілили в життя цей неймовірний освітній проєкт, в якому моделі були сфотографовані у старовинному вбранні на тлі старовинних хат та предметів побуту з відповідного регіону. Розглядаючи експозицію цього фотопроєкту, можна роздивитися, як одягались і як жили українці того чи іншого регіону 100-150 років тому. Також вже другий рік поспіль, речі приймають участь в зйомках відомого українського діаспорівського етнокалендаря «Українська Спадщина» Розумію також, що ці речі не для носіння, але я вважаю, що знимкувати їх треба обов’язково! Бо, по-перше, це чи не єдиний шлях зберегти їх навіки і, по-друге, цифрова інформація може надихати людей в різних куточках світу.

Яка мета даного хобі? Яке майбутнє цих речей?

Над питанням мети я ніколи не замислювалася. Я просто закохувалась у річ і купувала її. Кожен артефакт в моїй колекціі – це дуже особлива для мене річ! Хоча зараз, чим більше я про це думаю, тим більше розумію, як сильно я хочу, щоб ці речі жили. Я не хочу їх поховати у своїй шафі! Я хочу достукатися до кожного українця, щоб він чи вона побачили і відчули неймовірну історію нашої країни. В першу чергу, я хочу навчити своїх дітей любити і поважати свою історію, особливо тому, що вони в мене народились і живуть в Америці. Це мій спадок для наступного покоління. Маю мрію і мету зробити в першу чергу онлайн музей, а також мрію провести експозиції в галереях США. Люди просто повинні бачити все багатство та велич нашого українського народу!

Як відбувався процес збору? (ходили по хатах, купували через інтернет…)

Я наразі можу тільки мріяти про експедицію селами! Хоча маю кілька друзів і знайомих, які їздять по хатах в різних регіонах з метою викупити старовину. Від цих людей я черпаю інформацію, що та, чи інша бабця розказувала. Що звідки походить, з якого села. Прошу старе автентичне родинне фото в цих речах. А так все купую через Інтернет, звичайно. В Сполучених Штатах я купила лише лічені речі. Одна з них – це дуже цікава Львівська чоловіча сорочка, власниками якої були люди, що емігрували до Америки в 1930-му році.

Чи спостерігаєте нині на території України, щоб люди ходили в народному одязі?

Є деякі регіони, які досі дотримуються традицій. Серед них особливо можу виділити Верховину. Я не етнограф, але спостерігаю, що велика кількість молодят одружуються саме в традиційному гуцульському одязі і я впевнена, що і весілля, мабуть, там традиційні. Ох, якби мені лише потрапити на одне з таких гуцульських весіль! Не думаю, що такий одяг носять повсякденно, але бачила фотозвіти як у Львові, на Буковині та у деяких інших регіонах вдягають традиційний одяг до церкви, на великі свята або урочистості.

Пані Наталю, у Вашій сім’ї хтось ще захолюється старожитностями?

В моїй родині спочатку взагалі всі думали, що в мене «поїхав дах» і я зайнялась марнотратством. Мене не підтримувала жодна людина – ні сім’я, ні друзі. Тільки чоловік був не проти і намагався морально підтримувати, хоча для нього кожна сорочка однакова на вигляд. Я збирала речі під тиском критики, але я так їх полюбила, що мені було все одно, хто і що про мене думає. Я бачила справжній скарб і мала за честь доторкнутися до нього. Перша підтримка, яку я відчула і яка мене надихнула, була від дівчат із Сан-Антоніо, Техас. Після знайомства з Альоною Ґарсія президентом і членкинями цієї організації і їх гарячими серцями та баченням, я й сама ще більше горю!

«Народні скарби – це наш український спадок! Це історія України, яку можна побачити, відчути на дотик, самому стати її частиною! Це наше багатство залишене нашими пращурами!»

Читай також: Що одягали українські жінки 100 років тому (ФОТО)

Яка область України для Вас, як для колекціонера найцікавіша?

Чесно кажучи, це Полтава і сусідні регіони. Батьківщина мого тата і мого дідуся по маминій лінії. Я навіть змогла зібрати повний стрій з дідового села Свиридівка. Маю все повністю, починаючи від віночка до черевичків. Маю декілька речей з татового села Лука. Взагалі цей регіон, то моя слабкість. Більшість моєї колекціі – це Полтава.

Як ви зберігаєте ці цінні предмети, щоб вони не псувалися з часом? Як доглядаєте за ними?

Віночки зберігаю у рамках під склом. Сорочки хочу тримати у скринях, але досі вони ще на полицях. Верхній одяг та стегновий – на вішаках. Тут немає якогось секрету. Головне – це, щоб вберегти все від молі! Бо одяг, поїджений міллю, найстрашніше, що може трапитися в житті колекціонера.

Чи продаєте речі, які колекціонуєте? Чи виготовляєте їх власноруч?

Деякі речі продаю. Бо коли беру річ до рук – то вона або моя, або ні. Але це трапляється дуже рідко, бо я намагаюсь купувати лише те, до чого відчуваю любов з першого погляду. Я особисто не займаюся виготовленням речей-новотворів, хоча нещодавно зробила репліку Вінницького каптура і рантуха. Вийшло досить непогано, на мою думку!

Які проєкти пов’язані з колекціонуванням втілюєте? Розкажіть про них, будь ласка.

Наразі я зі своєю колекцією приймаю участь у двох освітніх проєктах: «Батьківська Хата. Homestead.» та Етнокалендар-2022 “Ukrainian Heritage”. Обидва проєкти реалізуються техаською організацією Ukrainian San Antonio.

Як думаєте, для чого плекати народні скарби? Чим ця пам’ять допомагає сьогодні?

Народні скарби – це наш український спадок! Це історія України, яку можна побачити, відчути на дотик, самому стати її частиною! Це наше багатство залишене нашими пращурами! Старовинний одяг, це спадок, який ми маємо за щастя мати сьогодні і повинні зберігти для майбутніх поколінь.

Анна Черн для Amazing Ukraine